Структура твору. „ Майстер і Маргарита ". Роман в романі. (1928-1940)
У творі порушуються най важливіші моралі й філософські проблеми: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, духовна сутність світу, кохання, призначення особистості та вибір її позиції. Показано духовну деградацію суспільства у культурно-історичному контексті, трагедію людини й всього світу. Цій головній темі підпорядковані інші: загибель Гєшуа Га Норці, трагічна доля Майстра і його роману, життя Івана Бездомного, пригоди Воланда з його почетом та ін..
«Майстер і Маргарита» - це «роман у романі». Композиція роману побудована з принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю. У побудові роману вбачається вплив Григорія Сковороди у трактаті якого «Потоп зміїний» викладено концепцію про існування трьох світів: земного, космічного, біблійного. Кожен з яких має зовнішню і внутрішню сторони.
Характерною рисою композиції є також те, що епічна оповідь поєднується з ліричними відступами, у яких виявляється авторська позиція. На підставі сюжету роману «Майстер і Маргарита» можна зробити висновок, що
М.Булгаков-головні ідеї Євангелія. Автор знімає будь-який релігійний аспект у зображенні подій в Єршалаімі. У романі немає мотивів багосинівства, жертви в ім'я спокутування людського гріха. Використовуючи біблійну легенду, письменник водночас відступає від неї. Ієшуа, як звичайна людина, він боїться болю, смерті, лякається, коли думає, що його хочуть убити. У романі немає апостолів, матері Марії, немає освяченого релігією слова „хрест", „розп'яття", не кажучи вже про те, що Ієшуа не робить ніяких чудес і не воскресає. Письменник максимально приземлює біблійний сюжет.
Оригінальною є художня структура роману, в якому поєднується реальність і фантастика, комічне і трагічне, історія і сучасність. Автор вдається до фантастики.
М.Булгаков широко використовує засоби комічного - гумору, іронію, гротеск, сарказм, які допомагають розкрити загальний стан суспільства XX ст., показати його ганебний вплив на людину. За зовнішнім комізмом у автора завжди прихований гіркий біль і тривога за людство, прагнення з^нйти шлях виходу із трагедії.
„Рукописи не горять" - ця фраза стає лейтмотивом усього твору і символізує безсмертя людського духу творчості, добра, любові, волі, християнських ідеалів.
Останні рядки роману „Майстер і Маргарита" пройняті світлою надією, передчуттям спокою. Щоб зрозуміти роман, необхідно знати джерела, які використовував автор. Це традиції И.В.Гете, Ф.Достоєвський, Е.Г.Гофман, М.Гоголь, В.Соловйова, різні міфи і т.д. Тому, читаючи роман, можна помітити, що автор був дуже обізнаний з образотворчим мистецтвом, яке використовувало біблійні сюжети.
Роман видатного російського письменника Михайла Булгакова (1891 - 1940 ) «Майстер і Маргарита» був опублікований в середині 60-х років і одразу приголомшив читачів своєю незвичайністю, загадковістю, художньою експресією, філософічністю.
У цьому творі порушується чимало важливих моральних і філософських проблем: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, духовна сутність світу, цінність кохання, призначення особистості, вибір життєвої позиції тощо. Письменник болісно переживає втрату людством духовності, забуття вічних цінностей, що неминуче веде до трагедії. На його думку, протиставити будь - якому насильству можна лише одне - силу духу людини, її творчість, внутрішню свободу. Тому в романі утверджуються ідеали добра, справедливості, свободи та любові.
Композиційно роман побудований за принципом контрапункту - поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю та перегукуються між собою. Такий тип побудови характерний для складних музичних творів, і в романі М. Булгакова він зумовлює поліфонію (багатозвучність) твору, надає книзі узагальнюючого характер- ру. Характерною рисою композиції є також те, що епічна оповідь поєднується з ліричними відступами, у яких виявляється авторська позиція.
Цей твір називають побутовим романом, адже в ньому широко розгорнута картина московського побуту 30-х років. Але є не менше причин вважати його романом і фантастичним, і філософським, і любовно-ліричним, і, звичайно, сатиричним. У художній структурі роману поєднуються реальність і фантастика, комічне і трагічне, історія і сучасність.
Роман піднімає захопленого читача над дійсністю, відкриваючи нові горизонти в уявлені про свободу, про кохання, про смерть і безсмертя, про силу і безсилля одноосібної влади над людьми, про реальне та ірреальне...
Щоб якнайповніше зрозуміти сутність роману «Майстер і Маргарита», необхідно знати джерела, які використовував автор під час роботи над твором. Відомо, що М. Булгаков спи- рався на літературні традиції Иоганна Вольфганга Гете («Фауст»), Ернеста Теодора Гофмана («Золотий горщик»), Миколи Гоголя («Вечори на хуторі біля Диканьки, «Мертві душі»), Генріка Сенкевича («Куди йдеш?»), Ерне Ренанна («Життя Ісуса»), Анатоля Франса («Прокуратор Іудеї»), Федора Достоєвського («Брати Карамазови», «Біси» та ін.) Олександра Пушкіна, Льва Толстого тощо. В основу твору були покладені філософські теорії Володимира Соловйова та Григорія Сковороди. Автор також демонструє глибоку обізнаність в галузі світової міфології, активно використовуючи елементи давньо- слов'янських, німецьких, біблійних (євангельських) та інших міфів. Завдяки цьому «Майстра і Маргариту» можна вважати одним з перших у російській та світовій літературі хх століття філософських романів-міфів.
Так, згідно з філософською концепцією Г. Сковороди про існування трьох світів: земного, космічного і біблійного, кожен з яких має зовнішню і внутрішню (приховану, невидиму) сторону, - у романі М. Булгакова земний світ уособлюють персонажі з московського життя 30-х років (Берліоз, Римський, Ве- ренуха та ін.), до космічного належать Воланд і його почет (Азазелло, кіт Бегемот, Коров'єв-Фагот, Гелла та Абадонна), а біблійний світ постає в історіях про Ієшуа Га-Ноцрі, Понтія Пілата, Левія Матвія, Іуду тощо. Зіткнення реального й фантастичного - це типова ситуація для багатьох романтично-гротескних творів, яка застосовується з метою дослідження морально-етичного потенціалу людини і суспільства. У романі «Майстер і Маргарита» відбувається випробування людини дияволом. Зіштовхуючи своїх персонажів із Сатаною (Воландом), Булгаков намагався виявити насамперед внутрішню, моральну сутність кожної людини.
Взагалі М. Булгаков широко використовує засоби комічного, гумор, іронію, гротеск, сарказм, які допомагають розкрити загальний стан тоталітарного суспільства хх ст., показати його нищівний вплив на людину. За зовнішнім комізмом у автора завжди приховані біль і тривога за людство, прагнення знайти шляхи виходу із трагедії.
Традиції в романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита»
космічний, земний). Вважається, що Сковорода був прототипом Майстра (теж історик, «майстер», бо викладає слово Боже).
зображення: реальний та фантастичний («Малюк Цахес», «Золотий горнець».
Кіт Бегемот схожий на Кота Мурра ( «Життя та філософські роздуми кота Мурра»).
якщо Мефістофель приходить спокусити, то Воландові спокушати не треба, жителі Москви вже достатньо зіпсовані. Його призначення - викрити, покарати, провчити, нагородити ( всім по заслугах ). Він у романі уособлює правосуддя.
Темі «митець і суспільство» російський письменник Михайло Булгаков (1891-1940) присвятив декілька своїх творів: «Театральний роман» (1936-1937), роман «Життя пана де Мольєра» (1932-1933), п'єси «Мольєр» та «Останні дні» (1935). Проте найбільш глибоке втілення ця тема знайшла в Його головній книзі — романі «Майстер і Маргарита», опублікованому в середині 60-х років, більше ніж через 20 років після смерті письменника.
У цій книзі панують щаслива свобода творчої фантазії і водночас суворість композиційного, архітектурного задуму. Там править великий бал Сатана, і натхненний Майстер, сучасник М. Булгакова, пише свій безсмертний роман. Сміх і журба, радість і біль перемішані в цьому творі, як у житті, але в тій високій мірі концентрації, яка доступна тільки казці чи поемі. «Майстер і Маргарита» і є свого роду лірико-філософською поемою в прозі про кохання і моральний обов'язок, про безмежність зла, про справжню творчість, яка завжди є прагненням до світла й добра.
Звичайно, це була насамперед гостросюжетна розповідь про перебування в Москві 30-х років маестро Воланда. Але при цьому найбільш яскраво зазвучала тема долі обдарованої особистості в умовах тиранії.
Парадокс роману «Майстер і Маргарита» полягає в тому, що його герой — письменник з гордим ім'ям Майстер, пишучи свій «роман у романі» про Ієшуа Га-Ноцрі (Ісуса Христа) та Понтія Пілата, фактично створив не що інше, як «євангеліє від Сатани». Спочатку виникає враження, що натхнення цього творчого акту походило від самого Сатани — Воланда, але потім виявляється, що той навіть не знав, про що був написаний роман. Ідейний зміст цього твору, таким чином, був навіяний «сатанинською» епохою повалення свободи, правди, духовності й справедливості, епохою спотворення вільного процесу творчості.
Творчість у романі «Майстер і Маргарита» тлумачиться як виклик усьому застиглому, закостенілому і перш за все як протиставлення офіційно-тоталітарному «створенню текстів». Ми бачимо не лише протиборство органічної та механістичної сутності творчості, але й також підсумок, синтез багатьох попередніх філософських та соціальних теорій. Важливість цієї теми безсумнівна, якщо не забувати, що роман написаний про творця, його долю, і що тема взаємовідносин митця і суспільства була взагалі дуже важливою для Булгакова.
Чимало персонажів роману так чи інакше пов'язані з літературною діяльністю. Крім головного героя, це недолугий поег Іван Бездомний, голова письменницької організації Берліоз, численні представники московської літературної богеми — члени MACCOJIITy, які чудово почуваються, пристосовуючись до вимог офіційної ідеології, та ін. Кожен з них представляє своє розуміння літературної творчості та ролі митця у житті суспільства. І, як це буває у філософських творах, ідеї кожного проходять випробування в різних життєвих обставинах, демонструючи свою життєздатність або неспроможність, невиправданість. Відповідно, кожен з героїв у результаті отримує належне.
У зв'язку з цією темою Булгаков розширює рамки уявлень про посмертне життя в своєму філософсько-фантастичному творі; як бачимо, людину може чекати і вічне небуття, як Берліоза — за злочин інтелектуального розтління людської душі; і спокій — вічне посмертне життя, як головних героїв твору; і вічне світло, на яке заслужив Левій Матвій своєю жертовністю, відмовою від слави в ім'я Істини; і служіння сатані, як фіолетового лицаря (на думку дослідників, за цим образом також стоять уявлення про поетичну діяльність трубадурів — співців Середньовіччя) — за невдалий жарт про світло і пітьму.
Спокій для Майстра — це винагорода не тільки за його страждання, а передусім за пошуки сенсу буття. Спокій для героя означає не лише можливість жити й творити незалежно. Це втілення мрії про гармонію людини та світу, яка має народжуватися з гармонії людської душі.
Життя і творчість, життя як творчість—одна з основних проблем роману, Люди смертні. Безсмертні лише ідеї, які вони приносять у цей світ. Теза Воланда «рукописи не горять» має глибокий прихований зміст, адже горить-таки славнозвісний Майстрів рукопис! Але він пішов у вічність, бо прочитаний там, у світлі, потрапив до скарбниці абсолютного духу, до краю вічних ідей. З іншого боку, в «земному» житті від нього, як від каменя, кинутого у воду, розійшлися круги —Майстер залишив Учня (Івана Бездомного), і, хоч і в спотвореному матеріалістами-критиками вигляді, його ідеї набули широкого поширення (як, зрештою, і вчення Ієшуа, спотворене Левієм Матвієм). Отже, рано чи пізно зерна істини дадуть свої паростки, і справа митця переживе його, будучи належно сприйнятою наступними поколіннями. Зрештою, саме так сталося і з творчою спадщиною Михайла Булгакова. «Рукописи не горять» — ця фраза стає лейтмотивом усього твору і символізує безсмертя людського духу, добра, любові та творчості.
(Майстер, як і Ієшуа, прагне віднайти шлях до істини, повернути людям віру в добро та справедливість. Але суспільство, засноване на тоталітарних законах (не зважаючи на часову відстань між добою Ієшуа та 30-ми роками XX ст.), не потребує проповідників, «царства істини». Так само, як їхні ідеї, Ієшуа та Майстер приречені на цькування та переслідування до повного фізичного знищення. Але якщо Ієшуа вдається гідно здолати всі випробування, не зламавшись, не піддавшись спокусі лицемірства, то Майстер занепадає духом, «капітулює» перед складними життєвими ситуаціями. Подібно до того, як Понгій Пілат відмовляється від своїх намірів врятувати філософа-мандрівника, так Майстер припиняє боротьбу за роман, навіть спалює своє творіння. (Можна порівняти з кантівським вченням про мораль).
Але (і це є найважливішим) Майстер ніколи не зрікається самої ідеї служіння істині. Саме в цьому М. Булгаков вбачає головний закон творчості і справжньої майстерності. Тобто, якщо Ієшуа — це борець за справедливість, добро, милосердя, то Майстер — лише служитель істини).
Спробуйте порівняти обставини життя М. Булгакова з долею його героя - Майстра.
Образ Маргарита. Тема кохання.
Додаткова інформація. На початку 30-х p. XX ст. дружина чергового командира Шиловського, начальника штабу Московського воєнного округу, залишила його і поєднала свою долю з долею відомого письменника. Були і сльози, і револьвер ревнивого чоловіка, але все закінчилося благополучно.
У лютому вони зустрілися, а в травні Михайло Булгаков почав писати „Майстра і Маргариту"- роман про Бога і нечисту силу, про боягузство як жахливу ваду людства, про гріх зради; твір веселий і сумний, космічний і буденний, але, перш за все, твір про любов, вічну любов.
Ні слави, ні багатства, ні становища у суспільстві, ні навіть надії не міг дати Олені Сергіївні Майстер: він був бідний і- гірше за те- проклятий, з тавром „білого гвардійця". А вона? Красива, розумна, блискуча...
Пролетарських критиків шокували його начищені черевики, моноколь, строгий костюм, нестерпимість до фамільярності, не знали вони(а знали б- зраділи), що він наймався двірником, але й двірником не брали людину з такою славою, і було у нього бажання вийняти револьвер і застрелитися.
Вона це знала і все ж таємно приходила на його квартиру.
Олена Сергіївна згадувала, як їй важко було піти від чоловіка, бо він був дуже хорошою людиною, і сім'я у них була хороша. Спершу вона виявила легкодухість: не бачила Булгакова 20 місяців, давши слово, що не прийматиме його листів, не підходитиме до телефону, не виходитиме одна на вулицю. Але, очевидно, це була доля. Коли нона все ж таки вийшла на вулицю, вона зустріла його, і першими словами, які він промовив, були: „Я не можу без тебе житии". А нона відповіла: „Я теж." і тоді вони вирішили поєднати свлї долі. Тоді ж він сказав їй: „дай мені слово, що помирати я буду у тебе на руках". Якщо уявити, що це говорила людина неповних 40 літ, здорова, з веселими голубими очима, що сяяла від щастя, то, звичайно, це виглядало досить дивно. І нона, сміючись, сказала: «Звичайно, звичайно, ти будеш помирати у мене". . . Він промовив: „Я говорю дуже серйозно, поклянися". І нона поклялася. Це були роки, коли всі п'єси Булгакова заборонили і прирекли письменника на злидні,голод (тільки з примхи Сталіна йшли у МХАТІ „Дні Турбіних"). А Олена Сергітвна розносла копії листів Михайла Афанасійовича, у яких він просив дати йому хоч яку- небудь робту, Сталіну, Молотову, Кагановичу та ін. І тільки після того, як відбулася розмова письменника зі Сталіним по телефону він отримав жалюгідну роботу у МХАТі, Булгаков викинув револьвер...
— Як познайомилися МайстеріМаргарита?.
Без сумніву, це було містичне знайомство: ніколи раніше не зустрічалися герої, а відчули, що давно вже кохають одне одного. Чи не є це своєрідною парафразою легенди про дві половинки, що колись були єдиним цілим?
його.
назвеш, його образи несуть суто асоціативний характер і говорять мовою метафор). Мотив перемоги над земним тяжінням, вільного польоту людей у простори, мабуть, ще більшою мірою був властивий художникові Марку Шагалу (народ, у передмісті Вітебська, більшу частину житгя прожив Франції). Його творчість не вписується в рамки певного модерністського напряму, багато хто вважає його попередником сюрреалізму.
Робота з текстом
—Почитайте початок розділу 19 . Які риси характеругероїні підкреслює автор у цьому фрагменті?
—Поміркуйте,чому розповідь про Маргариту починається саме так: „За мной, читатель! Кто сказал тебе, что нет на свете настоящей, верной, вечной любви? Справді, хто?
(Такого висновку дійшов Майстер. З його уст історія кохання виглядає казкою, яка перетворюється на трагедію. Розуміння власного безсилля примушує героя повірити в безсилля людини взагалі. „Не надо задаваться большими планами, дорогой сосед, право!" — так закінчує історію свого життя Майстер. Однак всупереч песимізму героя пробивається світло високого жертовного кохання Маргарита.)
— На які «жертви йде героїня задля свого коханого? (Маргарита назавжди залишає спокійне, матеріально забезпечене життя, чоловіка, від якого нічого, крім добра, не бачила; укладає угоду з дияволом, стане відьмою, і, врешті-решт, жертвує самим життям).
Пригадайте і перекажіть епізод „дияволіади" який підтверджує, ілюструє милосердя героїні. (Зустріч з Фрідою.)
Як ви розумієте вислови Маргарита: „Имела не осторожность подать єй твердую надежду", „Я не буду иметь покоя всю жизнь"?
З долею яких героїв перегукуються ці слова? (Понтій Пілат не має супокою через те, що, дарувавши Ібшуа надію, не зміг подолати свого страху. Його докори совісті;його безсмертя та нечувана слава — розплата за „Найтяжчу з людських вад — боягузтво." Майстер, вибираючи історію про давній Єршалаїм темою свого роману, так само дарує римському прокуратору надію на прощення.
Ну что же теперь ваш роман вы можете кончить одной фразой.
Мастер как будто бы этого ждал уже, пока стоял неподвижно и смотрел на сидящего прокуратора. Он сложил руки рупором и крикнул так что эхо запрыгало по безлюдным и безлесым горам:
— Свободен! Свободен! Он ждет тебя!"). „Смерть — то лише інша, невидима і неосвітлена нами сторона життя... Істинне життя охоплює обидві сфери".
— На які «жертви йде героїня задля свого коханого? (Маргарита назавжди залишає спокійне, матеріально забезпечене життя, чоловіка, від якого нічого, крім добра, не бачила; укладає угоду з дияволом, стане відьмою, і, врешті-решт, жертвує самим життям).
— Пригадайте і перекажіть епізод „дияволіади", який підтверджує, ілюструє милосердя героїні. (Зустріч з Фрідою.)
Як ви розумієте вислови Маргарита: „Имела не осторожность подать ей твердую надежду", „Я не буду иметь покоя всю жизнь"?
— З долею яких героїв перегукуються ці слова? (Понтій Пілат не має супокою через те, що, дарувавши Ібшуа надію, не зміг подолати свого страху. Його докори совісті;його безсмертя та нечувана слава — розплата за „Найтяжчу з людських вад — боягузтво." Майстер, вибираючи історію про давній Єршалаїм темою свого роману, так само дарує римському прокуратору надію на прощення.
„— Ну что же теперь ваш роман вы можете кончить одной фразой.
Мастер как будто бы этого ждал уже, пока стоял неподвижно и смотрел на сидящего прокуратора. Он сложил руки рупором и крикнул так, что эхо запрыгало по безлюдным и безлесым горам:
— Свободен! Свободен! Он ждет тебя!"). „Смерть — то лише інша, невидима і неосвітлена нами сторона життя... Істинне життя охоплює обидві сфери".
Р. Вльке
— Спробуйте спіаввіднести наведений вище вислів з подіями розділів 30-32.
(Майстер і Маргарита, помираючи, лише виходять за межі „видимого", „земного", не припиняючи свого буття. Ідеї добра, жертовності, любові милосердя, які принесли вони у цей земний світ, — безсмертні, Бо ці ідеї — складові скарбниці вічних істин.)
В коханні — жиіія Маргарити, і всі жарти, всі ігри з відьомством — це лише відчайдушна гра героїні в нескінченність кохання. Без кохання вона мертва. Тому Маргарита не жахається того, що відбулось з нею на балу сатани, навпаки, для неї нестерпною і страхітливою є думка, що вся ця чортівня була тільки сном, ізараз вона знову опиниться у своєму особняку. Читач потрапляє у булгаковське задзеркалля: буденність гірша за всяку чортівню. З одного боку автор продовжує розмову на вічну тему: його героїня вибирає свободу, а не Неволю у золотій клітці. З другрго боку читач, добре обізнаний з подіями сталінської доби знає: містичні метаморфози, що вібуваються з Маргаритою, і що в порвнянні з тими пекельними муками, які довелося витерпіти багатьом жінкам, що намагалися відновити справедливість щодо рідних і блиьких людей в цю жахливу епоху. Доноси, наклепи, зникнення людей, черги до тюремних віконець, клініки для божевільних — це були добре знайомі ознаки того тривимірного простору, в якому існував сам автор роману, тому для своїх герів він продовжує вісь вертикалі,виводить їх за межі звичного зрозумілого. Але, як розуміє читач, у четвертий вимір вони потрапляють, лише дякуючи Маргариті, її любові, її бажанню будь-якою ціною зробити Майстра щасливим. А на осі кохання трапляються непередбачені дива... То ж чи треба дивуватися, що покидає золоту клітку Олена Сергіївна, розділяєписьменником його нелегку долю, що ширяють в повітрі над містом закохані герої Шагала, що стає королевою сатанинського балу Маргарита, щоб випросити для Майстра заслужений спокій.
|