Життєвий та творчий шлях О.О. Блока. - ”Срібна доба” російської поезії - Світова література I пол. XX ст - Каталог статей - Cвітова Література
Четвер, 08.12.2016, 17:00
Вітаю Вас Гість | RSS

Світова література

Каталог статей

Головна » Статті » Світова література I пол. XX ст » ”Срібна доба” російської поезії

Життєвий та творчий шлях О.О. Блока.


Життєвий та творчий шлях

Вступ. Коротке життя Олександра Олександровича Блока (1880 - 1921) відокремлене від нас вже десятиріччям. І кожне з цих десятиріч наповнене подіями великого історичного значення.

Але, чим дальше відходимо ми в часі від Блока, тим ближче до нас основне, головне в його творчості, яке звільнене від всього часового, раптового наносного, тим ясніше його живий зв'язок з духовним життям людини нашого часу.

В 1880 році населення Санкт-Петербурга стало більш ніж 850 тисяч людей, в Москві святково відкрився пам’ятник Пушкіну, народовці встроїли вибух у Зимовому саду, ледь не вбивши Олександру ІІ … І народився Олександр Блок – один з найкращих поетів срібного віку, який був настільки талановитий, настільки і нещасливий.

Від гімназиста до лицаря. Батько майбутнього поета – юрист Львович Блок, талановитий, наділений гострим, скептичним розумом, був вродливим чоловіком, і своїм гордим, похмурим, витонченим обличчям нагадував Байрона. Але в житті він був неврівноваженою, деспотичною, хворобливою скупою людиною, у нього траплялися напади божевільних ревнощів і скаженого роздратування. Олександра Андріївна, його дружина, дочка ректора університету Андрія Миколайовича Бекетова, незабаром залишає чоловіка та їде в Петербург до батьків. Там вона і народила 16 листопада 1880 року сина. Хлопчика назвали гордим імям героїв і поетів: Олександр.

Так получилося, що О. Блок родився вже у сімї, у якій батько з матірю розлучилися. Набагато пізніше, коли звинувачували його у надмірній дратівливості і буйності, він казав: «Повинно лишитись мені від батька…». Потім його мати все-таки вийшла другий раз заміж – за гвардійського офіцера Франца Кубліцкого-Піоттух.

Маленького Сашка обожнювали всі члени великої дружньої родини: дід, бабуся, прабаба, численні тітки. Його балувала прислуга. Дитинство хлопчика минало, наче у спадкового принца. Влітку Бекетови виїжджали до свого маленького під московського маєтку Шахматово, і Олександр Блок назавжди палко й ніжно полюбив цей клаптик землі.

Років у шість у Сашка з’явився інтерес до поезії, зокрема до віршів Жуковського і Полонського. Саме тоді й виникло в майбутнього митця бажання написати щось самому: він придумував маленькі оповідання, казки, жартівливі вірші, шаради, ребуси і з усього цього складав альбоми та журнали.

У гімназію Сашко вступив, коли йому ще не виповнилося десяти років. Величезна галаслива юрба дітей вразила звиклого до родинного затишку хлопчика першого ж дня. І, власне, аж до 17-18 років Блока сприймали як велику дитину, що її позбавила досвіду «грубого життя», життєвої тверезої дорослості теплична домашня атмосфера. І водночас незвичність, інтелігентність, духовність родини відіграли величезну роль у його формуванні як особистості і як поета. Особливо ж близькою людиною для Олександра була його мати.

Петербурзькі весни з тріскаючим льодом і сирим вітром. Шахматові простори з теплими ягодами. Так непомітно йшло Сашине життя, і, здавалось, дитинство Блока ніколи не закінчиться…

В кінці лютого 1897 року тітка Блока записала у своєму щоденнику: «Саша дуже високий, але ще дитина. Подобається верхова їзда і театр. Жінками не інтересується». Все правильно, але через півроку…

Через півроку Блок закінчив гімназію. А 31 серпня він вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, проте незабаром зрозумів, що займатися юриспунденцією йому не цікаво і перейшов на філологічний факультет. Потім Блок з матір’ю і тіткою поїхали на курорт в Південну Німеччину і зразу ж завів знайомство, яке нічого не значить. Це була красива з темним волоссям дама, чистими синіми очима і протяжним голосом. Їй було тридцять сім років, вона шукала розваг, називалась Ксенія Садовська. Мама шуткувала, тітка злилась, а Саша…

Зовні все виглядало погано. «Її кімната, чай по вечорам, тумани під вільхою, і я полощу рот туалетною водою…» – згадував пізніше Блок. І якось він залишився в Садовської на ніч…

Через один місяць вони розлучились. Сашко почав писати вірші, Садовська – листи. Як виявилось пізніше, для неї цей роман виявився єдиним сильним почуттям, який розтягнувся на 12 років. Але чому дванадцять, якщо Блок писав їй востаннє, неймовірно холодний лист ще у 1901 році?

…У війну втративши дітей, похоронивши чоловіка, Садовська приїхала в Одесу старою жінкою і попала в лікарню. Лікар зразу помітив, що присвячення «К.М.С.» в циклі Блока. «Через дванадцять років» повністю співпадає з ініціалами його пацієнтки. Вияснилось, що невиліковна хвороба і є тою синьоокою богинею, про яку писав Блок.

Через пару років вона померла. І тоді вияснилось, що стара зберегла єдине – пачку листів, отриманих більше четвертини віку назад від якогось закоханого гімназиста. 

Поява Прекрасної Дами. Одним з найбільших захоплень юнака був театр. Улітку 1898 року він бере участь в авторських спектаклях у маєтку Боблово. Ця садиба, що належала Д. І. Менделєєву, другу й університецько-му колезі А. М. Бекетова, знаходилась в декількох верстах від Шахматова. Там Олександр Блок побачив шістнадцятирічну дочку Менделєєва Любу і закохався в неї на все життя.

Влітку 1898 року молодий поет написав багато віршів, що згодом увійшли до циклу «Віршів про Прекрасну Даму». Цей океан любовних гімнів звернених до Л. Д. Менделєєвої став справжнім ліричним злетом молодого Блока.

…Ясно, що діло дойшло до театру. Люба виявилася затятою театралкою і також мріяла про сцену. В терміновому порядку було вирішено прийняти нову постанову – шекспірівського «Гамлета». Гамлета грав Блок, а Офелію 

- Люба…

Роман Олександра Олександровича з Любов’ю Дмитрівною Менде- лєєвою був досить напруженим, нервовим. Блоку доводилося і мук ревнощів зазнавати, і тяжкої пригніченості через сувору холодність вихованої Люби. Але все одно він часто перебував у стані екзальтованого поклоніння ідеалу, що втілився в тій золотоволосій, рум’яній, спокійній і радісній дівчині.

…А потім закінчилось літо. Вона доучувалась в гімназії, він ходив в університет. Бачилися мало. Блок повернувся до Петербурга і перестав бути у Менделєєвих.

Пройде ще два роки, повних м’ятих листів, тяжких зустрічей і розтавань, і Блок нарешті жениться на своїй Прекрасній Дамі…і зрозуміє, що всі ці роки поклонявся дуже ідеальній жінці…

Мрія на трьох. На весілля запрошено багато людей, в тому числі і нового друга Сашка. Його звали Боря Бугаєв, який підписувався під псевдонімом Андрій Білий. Блок дуже хотів приставити друга своїй сімї, але він не зміг приїхати.

На перший погляд все просто – у Блока і Андрія Білого велика дружба. Вони називають один одного «Брат», пишуть листи зі звертанням на «Ти», обов’язково з великої букви. Крім дружби було ще щось, щось невловиме і незрозуміле навіть «братам». Пізніше це виявилось не коханням один до одного, а до однієї жінки, яку тепер звали Люба Блок.

Ця любов продовжувалась три роки. В цьому винні усі. І Блок, завжди втікаючи від пояснень з жінкою та другом. І Люба, яка так і не змогла твердо вибрати когось одного. І Андрій Білий, який за три роки ухитрився довести себе до патології і заразив своєю істерикою всіх інших.

Все почалось в червні 1905 року, коли Білий посварився з Блоком, виїхав з Шахматова і лишив хазяйці записку із признанням. Люба не звернула на це великої уваги, а ввечері, сміючись, розказала про записку чоловікові. Вона вже давно замучилась бути Прекрасною Дамою. І ту її нарешті просто покохали – не як ідеал, а як молоду красиву жінку. Це саме по собі дорого коштує.

Блок іронічно дає зрозуміти Білому, що знає про його захоплення Любою, Білий ухиляється від відповіді і ніжно грубить Блоку, Люба заступається за Сашка, Білий хоче відвезти її від чоловіка і викликає так і почуття у неї, яких Люба і від свого Сашка не бачила…

Андрію Білому сниться Люба кожну ніч – золотоволоса. Оскільки писати неможна, він зривається і на початку зими прижає в Петербург…

Табу на кохання. ...Все ту має свої причини. Не просто так Андрій Білий дозволив собі захоплюватися жінкою друга, не просто так Люба дозволила собі дозволити це захоплення, не просто так Блок позволив цим двом те, чого вони собі самі позволили… Причина ніби відповідальна і в цей же час божевільна.

Коли під знаком Гамлета і Офелії почався їх довгий роман в житті, Люба, розумна вільна дівчина писала Сашку: «Для мене ціль в житті, все – ти». Вона була готова прийняти будь які умови Блока, оправдати любі його «дивності» – до пори до часу.

«Пам’ятаєш, моє кохання до тебе не таке як у інших, – пояснив Саша дружині. – А означає, в ньому не може бути нічого звичайного! Розумієш?  Ні – чо – го»!

А Люба чекала якраз найзвичайнішого і намагалася зробити їх і так складні відносини хоч трохи простіше.

«Не убивши дракона хоті, не виведеш Еврідіку з Пекла…» - невиразно пробурчав Блок і, перехопивши нерозуміючий погляд Люби, додав: - Це з Соловьєва, не звертай уваги. Всьому свій час».

«Свій час» прийшов якраз в першу шлюбну ніч, перед Саша записав багатозначне: «Заборонність повинна залишатися і в шлюбі…». Відгриміла музика і розійшлися гості, проводячи молодожонів в спальню нескромними поглядами. Новоспечений чоловік жестом запропонував Любі сісти на ліжко і ніжно заговорив, ходячи назад-вперед по кімнаті.

Люба запам’ятала це дуже добре і на все життя. Тому, коли до Петербургу примчався розбурханий і закоханий Андрій Білик, вона не довго чинила опір. Почалося дивне життя – де всі троє були явно не на своєму місці…

Страждати за власним бажанням. ... Білий і Люба виїжджали гуляти на весь день, поверталися до обіду. До столу входив мовчазний Блок, їв і знов закривався у себе без єдиного слова. Якось поверталися з театру: «Так, люблю, так, виїдемо». Після цього пішла формена плутанина – жадібні поцілунки, як тільки залишалися у двох, клятви і коливання, згоди і відразу за тим - відмови. Одного разу вона навіть поїхала до нього. Вже були вийняті з волосся шпильки і зняті туфлі, але… Білий щось сказав, і ось вона вже прожогом біжить по сходах. Ніколи більше Люба не дасть йому такої можливості, ніколи більше Білий не зрозуміє з такою ясністю, що любить цю жінку більше всього на світі, ніколи більше Олександр Блок не напише таких впевнених рядків, присвячених дружині: «Що вогнем спалене і свинцем залито – того розірвати не посміє ніхто».

Люба змогла остаточно порвати з Білим тільки в кінці 1907 року. Після цього вони зустрілися тільки двічі – в серпні 1916-го («Ми говорили про минуле і усвідомили свою провину кожен») п’ять років - опісля труни Блока. До кінця життя Білий сподіватиметься охочим – з такою пристрастю і таким відчаєм немов не багатьох і багатьох років: «Кров чорніла, як смола, запікаючись на виразці. Але старовинний біль забувається хіба»?

… А поки на дворі стояв 1907 рік і Люба розбиралася з Білим, всепрощаючий і всерозуміючий Блок пристрасно закохався в актрису театра Мейерхольда Наталію Волохову.

Вона була дуже ефективна. Сухорлява, чорноволоса, неусмішлива і великоока, Волохова вмить перетворилася на Сніжну Діву, героїню двох блискучих циклів – «Сніжна маска» і «Фаїна». Їх відносини, що абсолютно не приховувалися від Люби, тривали без малого два роки, створили чудову атмосферу для творчості… але в результаті принесли  мало щастя обом коханцям.

Тому що яке може бути щастя з людиною, у якої «в книгах, - казки, а в житті – тільки проза є»?

Тим часом Люба, розлучилась з Андрієм Білим, раз і назавжди відмовляється від ролі чоловікового «придатка» і вирішує влаштовувати особисте життя на свій розсуд. « я ж вірна справжній любові! – сказала вона якось Блокую – Курс узято, так що дрейф у бік не має значення, правда милий»? Милий погодився і Люба почала дрейфувати солодко і нестримно. Вона знову захопилася театром і  грала у Мейерхольда разом з «подругою» Волохової.  Гастролюючи  з театром по Росії, Люба писала чоловіку про кожен  новий роман, який заводила «заради нудьги», разом з тим запевняючи: «Люблю тебе одного в цілому світі».

Люба повернулася змученою і… вагітною. Блок прийняв її радісно і сказав: «Хай буде дитина. Раз у нас немає, він буде наш загальний…» Але доля не дозволила: новонароджений хлопчик прожив всього вісім днів. Блок сам поховав немовляти і потім часто відвідував могилу.

…На наступний день після похоронів, пізно увечері, два спустошених і самотніх людини виїхали в міжнародному експресі по маршруту Петербург – Відень – Венеція.

Без життя, але в пристрасті. Після довгої подорожі по Італії ще два роки між Любою і Блоком все було спокійно. Пізніше сама Люба назвала роки з 1909 по 1911-й – «Без життя», а з 1912 по 1916-й – «В рабстві у пристрасті». Під пристрастю під розумувався той же театр і все що додається: безупинні гастролі, натовпу різномастих акторів, нічні прогулянки, кіно, славний поетичний кабачок «Бродячий собака», про який молоденька Ахматова писала: «Всі ми бражники тут, блудниці…»

До 1913 року Люба цілком пішла в особисте життя і бувала удома все рідше і рідше. Блок покірливо їй до Житомира: «Приїхала б, весна, я б тебе покатав і солодкого тобі купив. Ти навіть майже не пишеш…» Тільки тепер він почав розуміти, як добре дружина засвоїла його власний погляд на свободу ! І, треба сказати, від цього йому анітрохи не полегшало…

…Але тут Блок знову закохався. Виглядало так, ніби вони з Любою змагалися в кипінні пристрастей, але на цей раз Саша дійсно втратив голову. У Любові Дельмас, оперної актриси, що грала Кармен в театрі Музичної драми, було мідно-руде волосся, сяючі очі, повні білі руки і «буря циганських пристрастей» в голосі. Блок полюбив її в ролі Кармен, присвятив їй самий тріумфуючий і захоплений цикл віршів «Кармен». Проте Любі можна було не турбуватися – потік чудових віршів вичерпався вже через три місяці.

…Йшла Перша світова війна. Восени 1916-го Блока призвали на фронт, але вже в березні 1917-го він повернувся до революційного Петрограду, де став жваво співпрацювати з новою владою. Під час «революційного натхнення» були написані «Дванадцять» і «Скіфи», украй неоднозначно сприйняті і публікою, і колегами – поетами, і більшовиками.

Потім – Громадянська війна, і Блоку стало не до з’ясування стосунків: «Мороз. Перехожі несуть якісь мішки. Якийсь старий кричить, вмираючи з голоду». – похмуро описує Блок в щоденнику.

У той останній, 1921 рік Сашу особливо мучило: йому стало остаточно ясно, що на всьому світі у нього було, є і буде тільки дві жінки – Люба та «всі інші». У квітні він вже був хворий. Страшна слабкість, піт, сильний біль в руках і ногах, не міг заснути дратівливість…

Увечері 7 серпня на забрудненому кухонному столі лежало те, що колись було Олександром Блоком, який колись був Гамлетом.

Поезія О. Блока

Основні етапи творчого шляху О. Блока. Основу першого періоду творчості Блока (1898-1904) складає цикл «Вірші про Прекрасну Даму». Ліричний герой – живе лицарською любов’ю-преклонінням до Прекрасної Дами – якогось духовного ідеалу – і надією на зустріч із нею (Вищою духовністю, що повинна змінити і його, і весь земний світ).

У творах другого періоду творчості Блока (1904-1908) підсилюється почуття трагізму. Відбувається руйнація наївної мрії, здійснюються побоювання ліричного героя – Прекрасна Дама стала невпізнаною Незнайомкою (однойменний вірш) і була захоплена пересічним і вульгарним «земним» існуванням.

Третій період (1908-1921) відкривається циклом «На полі Куликовому». Ліричний герой шукає вихід з цього «страшного» світу. Тільки вигравши битву між Світлом і Пітьмою у своїй душі, поет, кожен росіянин, Росія і світ в цілому знайдуть гармонію Добра, Краси і Істини.

 

 

16 листопада 1880 р.

Народився О. Блок.

1889-1898 рр.

Навчання в Гімназії.

1898-1906 рр.

Навчання в Петербурзькому Універ-ситеті.

1903 р.

О. Блок одружився з Л. Д. Менделє-євою.

1906-1908 рр.

Пік творчої кар’єри О. Блока.

1911 р.

В наслідок своїх подорожей по Європі, з’явився цикл «Італійська поезія».

1916 р.

Був призваний до служби в діюче військо.

7 серпня 1921 р.

О. Блок помер.

 

Категорія: ”Срібна доба” російської поезії | Додав: oleh888 (23.03.2011)
Переглядів: 5159 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1049
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2016
Конструктор сайтів - uCoz