План:

   1) Дитячі та юнацькі роки. Народився Артюр Рембо 1854 р. у маленькому містечку Шарлевіль, що на півночі Франції, у сім’ї військового. Тиранічна влада сімейних звичаїв і буржуазних традицій рано відштовхнули поета і від сім’ї, і від рідного міста. Роки, проведені Рембо в коледжі, були часом надзвичайно швидкого фізичного і духовного розвитку. Він дивував учителів і однокласників швидкістю, з якою писав латинські вірші; його не раз нагороджували почесними преміями і грамотами. Водночас юний поет постійно бунтував проти міщанського середовища, кілька разів утікав з дому. Інтелектуальний розвиток Рембо був надзвичайно раннім. Юнацькі вірші, які зазвичай цікавлять лише рідних та біографів великих потів, у нього були зрілими поетичними творами.
    Дізнавшись про проголошення Комуни, Рембо залишає ліцей у Шарлевілі і, діставшись до Парижа, бере участь у революційних подіях. Передчуття краху Комуни спонукає його до пошуків поезії, яка б випереджала життя, і в листах середини травня 1871 р. Рембо викладає концепцію «поета-ясновидця». 

    2) «Шекспір-дитя». На час прибуття в Париж юний поет-школяр уже написав більшість своїх творів, які принесли йому посмертну славу. Уже в цих ранніх творах («Офелія», «Бал повішених», «Зло» та ін.), релігії («Зло») поєднуються у нього з високим патріотизмом, яким просякнуті поезії, присвячені революційним подіям («Паризька оргія», «Руки Жанни-Марії»). 
      Тоді ж (ще у Шарлевілі) шістнадцятилітнім поетом був написаний «П’яний корабель» — геніальній вірш, якому судилось стати одним із найвеличніших творінь усієї європейської лірики. Цікаво, що на час написання «П’яного корабля» знайомство поета з океаном обмежувалось лише романами В.Гюго і Жуля Верна. 
Після поразки Комуни ще нікому невідомий Рембо занурився у Паризьке літературне середовище. Скупий на похвалу сімнадцятирічний В.Гюго, прослухавши його вірші, вигукнув: «Це Шекспір-дитя!». Найтісніша дружба єднала Рембо з Полем Верленом. Разом вони багато мандрували, ночуючи у дешевих готелях і на вокзалах великих європейських міст.
    3) «Алхімія слова». З 1873 р. Рембо займається «алхімією слова». Результатом Його шукань стали збірки прозових і поетичних фрагментів «Сезон у пеклі» (1873) та «Осяяння» (1873-1875). Але, невдовзі, розчарувавшись в «алхімії», поет назавжди відмовляється від художньої творчості. Було йому тоді 19 років. 
    4) Удорозі. Занедбавши літературну діяльність, Рембо вирушає у нескінченні мандри країнами Європи і Сходу (Єгипет, Кіпр, Ємен, Сомалі, Судан), змінюючи безліч занять: від роботи у мандрівному цирку до торгівлі рабами. Страдаючи від злоякісної пухлини на нозі, невгамовний мандрівник потрапив до Марсельського шпиталю, де йому зробили ампутацію. В лікарні ніхто навіть не здогадувався, що Рембо — поет. 
     А невдовзі у лікарній книзі з’явився запис про те, що о 10 годині ранку 10 жовтня 1891 року у віці 37 років помер негоціант Артюр Рембо. За його труною йшли лише двоє людей — його мати і сестра.