Джек Лондон - Джек Лондон - Світова література на межі XIX-XX ст - Каталог статей - Cвітова Література
Четвер, 08.12.2016, 17:02
Вітаю Вас Гість | RSS

Світова література

Категорії розділу
Французька поезія XIX-XX [0]
Шарль Бодлер [3]
Французька поезія XIX-XX
Поль Верлен [3]
Французька поезія XIX-XX
Артюр Рембо [4]
Французька поезія XIX-XX
Драматургія на межі XIX –XX [0]
І. Ібсен [3]
Драматургія на межі XIX –XX
Джордж Бернард Шоу [3]
Драматургія на межі XIX –XX
Моріс Метерлінк [3]
Драматургія на межі XIX –XX
Антон Чехов [3]
Драматургія на межі XIX –XX
Європейська проза на межі XIX-XX ст [0]
Оскар Уайльд [4]
Європейська проза на межі XIX-XX ст
Е. М. Ремарк [1]
Європейська проза на межі XIX-XX ст
Джек Лондон [2]
Європейська проза на межі XIX-XX ст

Каталог статей

Головна » Статті » Світова література на межі XIX-XX ст » Джек Лондон

Джек Лондон


ПЛАН

1. Штрихи до портрета Дж. Лондона

2. Дитинство та юність.

3. Подорож на Аляску.

4. Перша збірка північних оповідань.

5. «Північна Одіссея».

6. Останні роки життя.

7. Роман «Мартін Іден».

8. Роман «Серця трьох»

 

1. «Я побачила бліде обличчя, осяяне великими блакитними очима, облямованими темними віями, і прекрасний рот… Уявіть ще контури щік, масивну шию при хлопчачому вигляді. Брови, контури щік, ніс були грецькими. Його зовнішність вражала й атлетичною силою, хоча на зріст він був замалий для американця…                         (Анна Струнська)

   Комплексуючий безбатченко, прийомний син, затюканий бідака, жадний на шмат хліба, 13-річний чорнороб консервної фабрики з 80-годинним робочим тижнем, рознощик газет, розвізник льоду, прислужник кегельбану, «устричний пірат», «рибацький патруль»,15-річний матрос-стерновий, робітник джгутової фабрики, кочегар на електростанції, завсідник припортових притонів, п’яничка , що мало не втопився після чергового чаркування, забіяка з забіяк із сонячною щербатою усмішкою (два передніх зуби посіяв у черговій «розбірці»), учасник масового походу безробітних на Вашингтон, в’язень, скутий наручниками разом з довготелесим негром-бродягою, золотошукач, покликаний трубним гласом Півночі, затійник кругосвітніх подорожей і,протягом усього 16-ти наступних років, - автор 50 книг та безлічі газетних і журнальних публікацій, найзнаменитіший і найбільш високооплачуваний письменник у світі на  початку минулого століття, окраса літературних салонів і політичних тусовок, активний діяч Соціалістичної партії Америки, від якої висувався кандидатом у мери Окленда. Доля і власна воля, віра у свій талант і нелюдське працелюбство піднесли його до вершин слави. Його духовними батьками були Спенсер, Дарвін, Маркс і Ніцше ( це строкате коло викликало певну плутанину в соціально-політичних поглядах письменника). Ґрунтовно проштудіював праці Бабефа, Сен-Симона, Фур’є і  Прудона. Роздобув і , прочитавши, був у захопленні від «Маніфесту Комуністичної партії». Глибоко аналізував статистичні видання, публікації з найновіших проблем філософії, теології, економіки, природознавства, юриспруденції. Тож закономірно, що світила з різних галузей знань, познайомившись з Дж. Лондоном, доходили до висновку, що такого багатого інтелекту їм не доводилось зустрічати. Своїми літературними вчителями вважав Кіплінга і Стівенсона. Його самого згодом назвуть батьком американської пролетарської літератури.

2.  Джек Лондон…Ім’я,знайоме кожному з дитинства. Воно невіддільне від таких понять, як мужність, сила волі, сміливість, шляхетність, любов до людини. Майже все, про що писав Дж. Лондон, побачене й пережите ним самим. Читаючи його оповідання, повісті, романи, ми начебто перегортаємо цікаві, захоплюючі, часом трагічні сторінки життя автора.

     Народився Джон Гріффіт  (справжнє  ім’я   письменника) 12 січня 1876 року в Сан-Франциско. Прізвище Лондон – від вітчима. З десяти років почав працювати: розносив газети, був робітником на консервному заводі, матросом. Після того як вітчим потрапив під поїзд і важко скалічився, Джек став єдиним годувальником у сім’ї. При цьому він навчається у школі, часто відвідує Оклендську бібліотеку, багато читає. Читання стало для нього постійною потребою і пристрастю на все життя. У 17 років Джек вирішив взяти участь у конкурсі на краще оповідання автора-початківця, оголошеному сан-франциською  газетою «Колл». За дві ночі оповідання «Тайфун біля берегів Японії» (1893) було готове. Юнак описав у ньому те,що сам побачив і пережив. «Перша премія дісталась мені, - писав Джек Лондон про свою першу спробу. - Другу і третю одержали студенти Стенфордського і Берклейського університетів».

   Перший успіх… Та до справжнього визнання ще далеко. На Джека Лондона чекає   багато випробувань. У 1894 році він поповнює армію безробітних Америки і приєднується до тих, хто пішов походом на Вашингтон, щоб домагатися справедливості, наполягати на прийнятті Конгресом таких законів, які б давали змогу нормально працювати і чесно заробляти гроші. Джека заарештували за бродяжництво. Місяць він провів у в’язниці.

   Спілкуючись із простим людом, відчуваючи на власній долі всі труднощі злиденного життя, Джек Лондон не міг не замислитися над тим, як знайти вихід із цієї скрути. З 1896 року Лондон – член соціалістичної партії. Того ж року він склав вступні іспити до Каліфорнійського університету, та незабаром змушений був залишити навчання через матеріальні нестатки. Даруючи своїй знайомій власну книгу «На дні прірви»,  що складалася з документальних нарисів ( у 1902 році письменник,переодягнений у лахміття, провів шість тижнів в нетрищах Лондона), автор написав: «Прогуляйся по цих місцях, і ти краще зрозумієш, чому я соціаліст». В останній рік свого життя Джек Лондон вийшов із соціалістичної партії, пояснюючи це тим, що соціалісти втратили бойовий дух.

3. Коли у США поширилися чутки про те, що на Алясці є золото,Джек Лондон зібрався на Північ. 26 липня 1897 року він відпливає на Аляску. Клондайська епопея була дуже важкою. Лондон виявив себе людиною відважною і витривалою. Золота він не знайшов, а от на цингу захворів і змушений був повернутися додому у 1898 році.

   Побачене і пережите на Алясці стало основою для циклу північних оповідань. З них і починається письменник Джек Лондон, який приніс в американську літературу своє бачення і розуміння світу, свій ідеал людини, свого героя, свою, тільки йому притаманну манеру розповіді.

   Джек Лондон прийшов у літературу в складний час. На початку ХХ століття США – найбагатша країна капіталістичного світу. «Все було товар, і всі люди – подавці й покупці», - писав Лондон.  В Америці тих часів існувала так звана «література червоної крові», яка відкрито проповідувала мораль наживи, підтримувала криваве загарбання чужих земель, рабство негрів, винищення індіанців, жорстоку експлуатацію, збагачення будь-якими засобами. Нове мистецтво відчувало себе вільним від традицій та ідеалів американських письменників 19 ст.

   Популярною була також література «ніжного реалізму», що зображувала американське життя як взірець існування людської спільноти. Вади не помічалися або ж вважалися дрібними,не здатними порушити загальну гармонію.

   З’являлись і реалістичні твори. В окремих регіонах країни виникла література, яка дістала назву «локаль колор» (місцевий колорит).  Її представники прагнули дати якомога детальніші описи людей, побуту, природи певної місцевості.  Видатні американські письменники-реалісти  19 - поч. 20 століття (насамперед основоположник американського  критичного  реалізму  Марк  Твен) мали багато спільного із цією течією, але вони не обмежувалися відтворенням місцевого колориту, їхньою метою було зображення життя всієї великої країни – Америки «позолоченого віку», з усім, що було в ній і доброго, і поганого.

   Це характерно і для правдивих та самобутніх творів Джека Лондона. Цикл його північних оповідань відбив романтичні погляди на нову американську дійсність, демократичність літератури «локаль колор» , а також прагматичне ставлення до життя, прагнення до збагачення,стабільності й певності у соціальному становищі,повагу до сильної особистості.

4. Перша збірка північних оповідань «Син вовка» вийшла друком у 1900 році. Протягом 1901-1906 років з’явилися збірки «Бог його батьків», «Діти Морозу», «Віра в людину» та інші.

   Молодий письменник прийшов у літературу зі своєю темою: Північ, її сувора та велична природа, особливі закони, що їх мусять додержувати корінні мешканці – індіанці, а тим більше білі чужинці, яких привело сюди бажання збагатитися. Джек Лондон пише не про шукачів наживи, а про відважних, наполегливих, незламних людей. Його оповідання, що приваблюють цілісними характерами, гострими ситуаціями, - не про боротьбу за золото, а про боротьбу за людину, за життя.

    У царині Білої Тиші стають по-справжньому зрозумілими такі поняття, як дружба, вірність, відданість, мужність. Письменник дає лише один епізод – і цього досить,щоб зрозуміти,чого вартий той чи інший герой. Автор поважає тих, хто ніколи не поступається своїми принципами заради грошей, хто керується у своїх вчинках чесними та благородними мотивами, хто зберігає людську гідність і витримку в найскрутніших ситуаціях, хто завжди готовий прийти на допомогу.

   «Наскрізним» персонажем північних оповідань є Мелмют Кід. Він належить саме до тих героїв, для яких шукання золота на берегах далекого Юкону – це не спосіб збагатитися, а спроба випробувати себе, відстояти, захистити, зміцнити в собі людські риси. В будинку Кіда завжди може знайти притулок той, хто потребує відпочинку після важкої  дороги. До нього тягнуться люди, шукають поради, довіряють йому. Вірним товаришем, який мужньо виконав передсмертне прохання друга Мейсона, а потім взяв на себе турботи про його дружину і сина, виступає Кід у «Білій Тиші», мудрим порадником і помічником – у «Королевій дружині», сміливою, розумною, розважливою людиною – в одному з найкращих оповідань -  «Північна Одіссея».

   Писати Лондон навчався у Кіплінга. Стиль Редьярда Кіплінга, на думку Лондона, повністю відповідав тим завданням, які перед літературою ставило ХХ століття – століття технічного прогресу, метушливої зайнятості численними справами і проблемами. Це вимагало лаконізму в передачі сутності явищ. Так, лаконічні пейзажі Лондон дає не стільки для того, щоб вразити незнаним, скільки для того, щоб якнайточніше змалювати ті важкі умови, до яких людям доводилося пристосовуватись. Північ дуже часто здобуває перемогу над людиною, раз у раз доводячи її нікчемність. Тим  більшої поваги заслуговують ті, хто витримує «байдужість Білої Тиші». Природа стає тлом, на якому розігруються драми людського життя, а часто й причиною трагедій. Не вдаючись до детального зображення внутрішнього світу персонажів, за допомогою пейзажів письменник передає їхні настрої та переживання: « Прикро лишатися на самоті з гіркими думками серед Білої Тиші. Тиша мороку – милосердна, вона ніби захищає людину, огорнувши її темним покривалом, дихає на неї співчуттям, але осяйна Біла Тиша, чиста й холодна під крицевим небом, не має жалю».

   Починаються оповідання з лаконічної зав’язки (нерідко це діалог), яка енергійно вводить у дію. Сюжет розвивається стрімко і природно, не обтяжений зайвими конфліктами. А при цьому Джек Лондон уміє дуже багато сказати своїм читачам, спонукати їх до роздумів над важливими проблемами, до визначення сенсу людського життя. Ця риса надає більшості північних оповідань філософського звучання. Згадаймо і випадкову смерть Мейсона з «Білої Тиші», і помсту Нааса, якій він присвятив усе своє коротке життя, і долі аборигенів Північної Америки, які змушені або ж поступатися своїми звичаями, або ж відстоювати своє право бути господарями на рідній землі у жорстокій боротьбі і гинути. Що привезли на Північ білі люди? Розпусту, хвороби, пияцтво, азартні ігри. Герой «Королевої дружини» Кол Голбрейс, який зрадив своїй вірній супутниці Магдалині заради сумнівних «радощів цивілізації», не викликає симпатії у читачів.

   Дослідники творчості Джека Лондона часто підкреслюють вплив на його світогляд філософії Фрідріха Ніцше і Герберта Спенсера. Цей вплив нібито виявився також у деяких північних оповіданнях. Однак твердження про перевагу білої раси над іншими, уявлення про світ як страшний двобій між сильними та слабкими, в якому обов’язково перемагає сильний, не є визначальними для поглядів Дж.Лондона. А тому й не варто загострювати на них увагу. Адже переважна більшість його творів з великою любов’ю і співчуттям, а часто й із захопленням , зображує аборигенів, їхню мужність і вірність обов’язку, пристосованість – фізичну та моральну – до суворих умов північного життя. Багато теплих слів сказав письменник про жінок-індіанок, яких «сини вовків» часто беруть собі за дружин. Їхні відданість, турботливість, вірність, уміння створити тепло і затишок у домі, незважаючи на суворі умови життя, допомогли багатьом золотошукачам вижити і почуватися щасливими. Образ тубільської жінки - вірного товариша - є майже в кожному північному оповіданні.

   Що ж до двобою між сильним і слабким, найхарактернішим у цьому плані є оповідання «Син вовка». Його зміст можна було б викласти так: американець Маккензі силою бере собі за дружину дочку ватажка племені стіків Заринску. Але  це не  буде повною правдою. Адже спочатку Маккензі зробив усе, щоб владнати справу мирно. Він привіз багато подарунків її батькові та іншим індіанцям, намагався все добре пояснити їм, щоб досягти взаєморозуміння, а найголовніше – дівчина покохала Маккензі і хотіла стати його дружиною. Тлінг-Тінег теж погодився на цей шлюб. «Син вовка» не збирався нікого вбивати, але його намагалися вбити. Вчинки Маккензі психологічно вмотивовані.

  5. Гадаємо,справедливим буде твердження про те, що  героїв Джека Лондона не можна поділити традиційно на позитивних і негативних. Навіть ті, кого жене на Північ золота лихоманка, теж повинні мати рішучість, мужність, сміливість, щоб пірнути у Білу Тишу. Наприклад, Аксель Гундерсон, герой «Північної Одіссеї», який визнає лише право сильного (саме так трактується його образ дослідниками), готовий померти, аби врятувати від голодної смерті дружину Унгу. Відчуваючи, що смерть вже близько, він турбується тільки про неї: « І він застрелив двох білих куріпок, та не став їх їсти. Куріпок можна було з’їсти сирими , і вони б зберегли йому життя, але він думав тільки про Унгу й повернув до табору. Він уже не йшов, а повз по снігу. Я наблизився до нього і в очах його прочитав смерть. Ще й тоді було не пізно з’їсти куріпок. А він відкинув свою рушницю і поніс пташок у зубах».   Унга (яку багато років тому Гундерсон силою забрав з її ж весілля, коли вона мала побратися з іншим) не їсть запечених на вогнищі куріпок, щоб померти разом з коханим чоловіком  і бути з ним і на тому світі. Отже, у житті все набагато складніше, ніж просто «біле» і «чорне». Автор не судить своїх героїв, не робить узагальнень. Правдиво, переконливо зображуючи живих людей, які не стільки розмовляють, скільки діють, він дає змогу читачеві додумати, домалювати, самому дійти висновку. Ось характерна кінцівка оповідання «Північна Одіссея»: «Слухай, Кіде! – обурився Принс. – Та це ж убивство!» - «Цить! – мовив Мелмют Кід. – Є речі понад нашу мудрість і справедливість. Хіба ми можемо сказати, хто тут винний, а хто ні? Не нам про це гадати».

   «Північна Одіссея» може також служити прикладом того, що в реалістичних сюжетах Джека Лондона багато романтичного. Романтика, тобто здатність відчувати красу світу, прагнення до героїчного, високого, є яскравою особливістю світосприйняття письменника. Героїчні характери та піднесені почуття, виняткові події та цікаві пригоди – усе це є в країні Білої Тиші. Ніякий документалізм не був би правдою життя, якби в оповіданнях про могутню і величну Північ були відсутні сильні емоції, напруженість переживань, гострота конфліктів, поетична фантазія.

   Романтика Джека Лондона відмінна від романтизму письменників ХІХ століття – Вашингтона Ірвінга, Фенімора Купера, Едгара По, хоч між ними, безперечно, існує зв'язок, бо північний цикл не створювався поза традиціями американської літератури. Водночас, розглядаючи «Північні оповідання» Джека Лондона, літературознавці доходять важливого висновку: її автор створив новий епос американської Півночі.

    До північного циклу оповідань дуже близькі анімалістичні повісті «Поклик предків» (1903)та «Білозуб»(1906). Місце дії – Північ. На долю героїв – собаки Бека та вовка Білозуба – випадає багато випробувань. Вижити їм допомагають добрі й сильні люди – Джон Торнтон і Відон Скотт.

   Безперечно, повісті цікаві майстерним зображенням тварин, прекрасним знанням їхніх інстинктів і «психології», насичені гуманістичними мотивами. Та зміст кожної повісті не вичерпується констатацією того, що собака – друг людини, і закликом любити тварин. Тут поставлено набагато складніші проблеми. Одна з них – проникнення цивілізації на незаймані простори Півночі. Людина, як і тварина, - невід’ємна частина природи. Втрата зв’язків із природою згубно впливає на все живе. Людина не може викреслити з пам’яті своє минуле, вона не чує «поклику предків». А от собака Бек відгукується на цей поклик.

   Після загибелі Торнтона Бек іде до вовків, щоб ще тісніше злитись із природою і підкорятися саме її законам, а не тим, що вигадали люди. Проте свого доброго господаря Бек не забуде ніколи. Глибоким ліризмом сповнений кінець повісті:  « І щоліта в цю долину приходить гість,   що про нього їхети не знають. З веселого лісового краю прибігає сюди на галявину серед дерев здоровенний, з пишною шерстю вовк, подібний і не подібний до звичайних вовків…  Довго стоїть дивовижний вовк, потім сідає і, витягнувши морду, починає жалібно й протяжно вити » .

   У повісті «Білозуб» (в іншому перекладі: «Біле ікло») проблеми «людина і природа», «цивілізація і природа» вирішуються інакше. Сам автор називав цей твір товаришем «Поклику предків», але тепер перед читачем «еволюція замість регресу, цивілізація замість здичавіння». Білозуб, на відміну від Бека, проходить шлях від тваринного світу до світу людей: спочатку жорстокого, де панує Красень Сміт, а потім доброго та привітного – світу Відона Скотта. У цьому плані Бек і Білозуб – образи протилежні. Хто з них достовірніший? З цього приводу критики і досі сперечаються. Однак, як слушно зауважив один із них, найважливіше те, що читачі мають дві блискучі повісті, які є окрасою не лише американської, а й світової літератури.

   Важливою віхою на творчому шляху Джека Лондона став роман «Морський вовк». Письменник остаточно звільняється від впливу ідей Ніцше і в образі Вовка Ларсена розвінчує ніцшеанця.

   У 1900 році Джек Лондон одружився. Обраницею стала Елізабет Маддерн. Вона була доброю дружиною і матір’ю. За два роки у них народилися дві доньки, але подружнє життя не склалося. Джек Лондон захоплюється іншою жінкою – гарною, енергійною Чарміан Кіттредж, якій судилося стати його вірним другом і порадником до кінця життя. Лондон узяв шлюб із Чарміан одразу ж після розлучення з першою дружиною у 1905 році. Чарміан супроводжувала Лондона майже в усіх його подорожах, намагалася завжди бути поруч, підтримувала у скрутні хвилини. Вона ж провела його і в останню путь.

   Джек Лондон завжди був людиною неспокійною, чулою до чужого горя. Він часто замислювався над важким становищем трудового люду. Йому дуже хотілося знайти відповідь на питання, як цьому зарадити. У 1899 році він познайомився з дочкою російських емігрантів Анною Струнською. З Джеком Лондоном Анну та її чоловіка об’єднували однакові погляди, належність до соціалістичної партії Америки, багато спільного у ставленні до життя. Під час революції 1905 року Анна перебувала в Росії, і Джек Лондон мав від неї інформацію про події, що відбувалися. Він вірив у революцію, вважав, що вона забезпечить торжество справедливості. Настрої активного соціаліста знайшли втілення в романі Лондона «Залізна п’ята».

   З роками Лондон відходить від робітничого руху і громадської діяльності. Письменник почуває себе   втомленим,  мріє  сховатися від світу у тихому, спокійному містечку на лоні природи. Він займається господарськими справами на своїй фермі Глен-Еллен (Місячна долина), починає будівництво котеджу – «Вовчого будинку». Господарство забирало багато грошей, а приносило лише збитки. «Вовчий будинок» згорів відразу ж після того, як був збудований.

6. В останні роки свого життя Джек Лондон багато писав: романи,повісті,оповідання,п’єси,статті. Серед них – романи «Час не жде», «Пригода», «Місячна долина», «Міжзоряний мандрівник», «Маленька господиня великого дому», п’єса «Крадіжка», збірки оповідань «Коли боги сміються», «Казки південних морів», «Син сонця», «Смок Беллю». Останньою  виданою за життя письменника книгою стала збірка «Тезменові черепахи».

   Цікава сторінка біографії письменника пов’язана з революційним рухом у Мексиці, що розпочався в 1910 році. На початку 1911 року Джек Лондон через одну американську газету привітав мексиканських революціонерів, а пізніше різко засудив намір американських державних діячів послати до Мексики війська для придушення революції. Саме ці події стали приводом для створення оповідання «Мексиканець». Його герой – вісімнадцятирічний юнак Феліпе Рівера. «Він бачив білостінні фабрики Ріо-Бланко з їх водяними колесами. Бачив, як  шість тисяч робітників, зголоднілих та виснажених, серед них і малеча семи-восьми років, надривалися цілоденно за десять центів. Бачив ходячі трупи, страхітливих, наче скелети, робітників…»Після придушення страйку Феліпе Рівера лишився сиротою. Мабуть,саме тоді й вирішив усе життя віддати справі революції.

   В основі оповідання – один епізод. Це бій Феліпе з відомим боксером Денні Вордом. Саме тут,на рингу,читач має змогу проникнути у найпотаємніші куточки душі Феліпе, по-справжньому зрозуміти його і відчути повагу до нього. Заради революції вийшов він на боксерський ринг: щоб придбати гвинтівки, потрібно п’ять тисяч доларів. Він повинен перемогти – іншого виходу немає. І саме тому, що «за спиною в нього, надихаючи вірою, стояли глибинні сили, які й не марились нікому в переповненій залі», Рівера переміг. Перед читачем – жива людина, але водночас це й образ-символ, що стверджує непереможність великої ідеї: «Він теж був гвинтівкою…Він бився за свою Мексику».

   Доля була суворою до Джека Лондона і наприкінці його життєвого шляху: важка хвороба, особисті прикрощі, нервове виснаження. Незадовго до смерті він часто повторював: «Я стомився…»  Письменник помер раптово 22 листопада 1916 року. Намагаючись втамувати страшенний біль, що мучив його, Джек Лондон прийняв таку дозу наркотику, що виявилася смертельною. Існує також припущення, що Джек Лондон покінчив життя самогубством.

7. Особливе місце у творчій спадщині Джека Лондона займає роман «Мартін Іден». Створено його було в умовах, сприятливих для письменника, який любив подорожувати, бачити світ. У квітні 1907 року Лондон разом з дружиною на власній яхті «Снарк» вирушив у далеку мандрівку південними морями. Під час цього плавання він і написав книгу, що стала видатним явищем американської та світової літератури. Роман було видано у вересні 1909 року.

   У жодному з творів Джека Лондона власне життя автора і життєвий шлях героя не перепліталися так тісно. Безумовно, що роман автобіографічний. Саме тому, читаючи його, ми замислюємося не лише над причинами трагедії Мартіна Ідена, а й пригадуємо життєві випробування самого письменника.

   Митець і суспільство… Ця вічна проблема є центральною в романі. Власний життєвий і творчий досвід автора надає їй конкретного звучання. Трагічна історія Мартіна Ідена перетворюється на розповідь про загибель таланту в американському суспільстві. Героя покарано за те,що не захотів, догоджаючи ницим смакам сучасників, позбавитися своєї самобутності й оригінального бачення світу.

   В основі твору – конфлікт митця і суспільства. Контрастна композиція «Мартіна Ідена» допомагає висвітлити його якнайяскравіше. Контрасти просто переповнюють роман. Найширшим є протиставлення двох світів: світу американської буржуазії та світу трудової Америки.

   Образ Мартіна Ідена подано у розвитку. Спочатку це незграбний, грубуватий,погано вдягнений молодий чоловік, який випадково опиняється в аристократичному домі Морзів. Він повільно рухається, боячись щось зачепити, звалити, не знає, куди подіти руки. Розмовляючи з Рут, часто вживає жаргонні слова, яких дівчина навіть не розуміє. Спостерігаючи за подібним героєм в якомусь іншому творі, читач проникся б до нього співчуттям. Що ж до Мартіна Ідена, то з першого знайомства в ставленні до нього переважають повага, подив, зацікавленість, очікування на щось незвичайне. В ньому відчувається якась непереборна сила (не лише фізична, а й внутрішня), що допоможе втілити в життя його плани, Рут, яка ніколи не спілкувалася з такими людьми, як Іден, вражена цією силою: «На мить її погляд спинився на його мускулястій, мало не воловій, бронзовій од сонця шиї, від якої так і пашіло здоров’ям та силою. І хоч він сидів перед нею червоний і упокорений , вона знову відчула потяг до нього. Її здивувала шалена думка, що раптом виникла в неї. Їй здалося: якби вона обхопила його руками за шию, то вся ця сила й міць перелилася б у неї».

   В минулому Мартіна – важка праця, що починається для простих людей з дитинства, постійні матеріальні нестатки, боротьба за виживання, рання смерть батьків, необхідність самостійно пробивати собі дорогу в цьому жорстокому світі… В минулому – нічого світлого. Хіба що спогади про море, яке він так любив. Його манили в небачені світи, захоплювали велична краса й могутність морської стихії.

   Потяг до краси – важлива риса Мартіна Ідена. Ще не вміючи розрізняти справді прекрасне, він просто приголомшений вишуканістю дому Морзів, витонченістю Рут. Досягти краси у власному житті стало метою Мартіна. Його мрії сягають дуже далеко, але він не сподівається на легке їх здійснення.

   Вражають працездатність  і витривалість героя. Мартін Іден завдяки своїм здібностям та суворому режиму дня за короткий час опановує стільки, що досить швидко може вільно почувати себе в товаристві друзів та знайомих Рут. Трагедію Мартіна Ідена ми відчуваємо з перших його кроків до поставленої мети. Адже ці кроки супроводжуються багатьма помилками, що призведуть Мартіна до розчарування. Він помилився, вирішивши, що знайшов справжню красу у світі Морзів і Бетлерів. Поступово пізнаючи цих людей, Мартін зрозумів фальшивість їхніх почуттів, убогість переконань і поглядів. Тут сприймалося лише загальновизнане: ніякої оригінальної думки, нічого нового, незвичного. Будь схожим на всіх, і ніхто тобі не зробить ніякого закиду. Невід’ємною часткою цього світу була  й Рут, яку Мартін Іден обожнював, вважав небесною істотою. Навіть тоді, коли Рут виказувала себе прихильницею зовсім протилежних поглядів, ніж ті, яких дотримувався Мартін, його кохання зберігало свою силу. І тільки відмова Рут від одруження з ним – таким, як він є, відкрила йому очі на світ, що його вона уособлювала. Тут не цінувалися справжній талант, щирість почуттів, людська самобутність, а все вирішували і над усім панували гроші. Мартіна не визнавали гідним Рут, доки він не став відомим письменником. «Одне було ясно: Морзи не цікавилися ні ним самим, ні його творами. Отже, його кликали не заради нього самого або його творів, а заради його слави, його становища в світі, а також – чом би й ні? – заради тієї сотні тисяч доларів, що була у нього в банку. Буржуазне суспільство тільки за те й шанує людину, то чому ж саме до нього воно мусило поставитися інакше? Та Мартін був гордий. Його ображала така пошана. Він хотів, щоб люди цінували його самого та його працю, в якій він, зрештою, виявляв себе.»

   Мартін не може змиритися з тим, що люди, що кохана Рут  не визнавали його, коли він творив свої книги, що їх приваблюють тепер лише його успіх у світі, його популярність, а не він сам, його талант, наполегливість, працьовитість: « Тут був якийсь безглуздий парадокс…Він лишився таким, як був. Усі його твори були написані ще в ті голодні часи, коли містер і місіс Морз обзивали його ледарем та неробою і через Рут пропонували йому стати клерком в конторі».

   Водночас корені трагедії Мартіна не тільки соціальні. Адже із самого початку, віддаючись творчості з величезною пристрастю, з неймовірною енергією, він ставить мету утилітарну,практичну. Хоча й пише один твір за другим саме тому, що не писати просто не може, головна його мета – здобути славу й заробити грошей, щоб забезпечити своє майбутнє з Рут, стати гідним її. І це вже зумовило його поразку у двобої з суспільством, яке примушувало й талановиту людину жити за виробленими ним законами.

   Можна назвати й ще одну причину трагедії Мартіна Ідена. Він так і не знайшов себе ні в одному з полярних світів роману. Буржуазне суспільство позбавило його віри в людей, розтоптало його найкращі почуття і мрії. Фальші й лицемірству буржуазного буття протистоїть світ простих і чесних людей, щирих почуттів, справжньої відданості й вірної дружби. Тут люблять самого Мартіна, а не  його гроші й славу. Саме цього він прагне. Але повернутися до рідного і звичного середовища вже не може. Інтелектуально він набагато вищий за своїх товаришів, сестер, Лізі Конолі. Його мучить вина перед Лізі. Дівчина ладна віддати за нього життя, намагається стати достойною його. А Мартін сідає на пароплав, залишає її на березі, покидаючи назавжди світ людей.

   Мартін Іден виявив величезну силу волі, щоб досягти вершин життя, і в нього знайшлася воля, «і досить міцна, щоб одним зусиллям знищити себе і спинити своє буття».

   Сюжет роману «Мартін Іден», як бачимо, побудовано навколо головного героя. Другорядні сюжетні лінії відсутні. Інші персонажі додатково розкривають і відтінюють центральний образ.

   В «Мартіні Ідені» автор не зраджує своїй творчій манері. Композиційну будову твору характеризує лаконізм. Роман не має експозиції, а починається з дії; на першій же сторінці читач знайомиться з  головним героєм: «…за ним ступив молодий хлопець, незграбно знімаючи кепку, на ньому був грубий одяг, що пропах морем, і весь він здавався якимсь недоладним у просторому передпокої».

  8. Роман «Серця трьох» написаний на основі сценарію до однойменного фільму, відзначається швидким, непередбаченим, захоплюючим розвитком подій. Тогочасний американський сценарист Чарльз Годард дав Джеку Лондону час,місце та дійові особи Кінокомпанію,рекламу і капітал. Наслідком цих домовленостей і став роман «Серця трьох». Читати його легко, цікаво і приємно. Переробка на роман сценарію вийшла вельми повчальною і цікавою спробою для Лондона. Вона примусила його переглянути раніше вироблені соціальні погляди, дала їм цілковите освітлення і заклала нові підвалини. Він глибше, ніж досі, зрозумів душу загалу і краще, ніж будь-коли, збагнув значення наочності, що з неї користуються демагоги, збираючи більшість голосів самим тільки вмінням опановув

Категорія: Джек Лондон | Додав: oleh888 (07.02.2011)
Переглядів: 7347 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1049
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2016
Конструктор сайтів - uCoz