План
1.Тяжке дитинство Бернарда Шоу.
2. Життя у Лондоні.
3.Перший період творчості.
4.Нобелівська премія.
5.Комедія "Пігмаліон".
1. Бернард Шоу народився 1856 р. в Дубліні,
столиці Ірландії, яка тоді була однією з британських колоній. Батько Шоу,
комерсант-невдаха, дуже пячив. Мати була обдарованою жінкою, мала непоганий
голос, але відчувала себе нещасливою з таким чоловіком. Життя родини
супроводжували матеріальні нестатки, несприятлевий моральний клімат (його Шоу
потім відтворив у своїй трагікомедії "Дім, де розбиваються серця"):
батьки часто сварилися і неприділяли належної уваги своїм дітям (окрім
Бернарда, вони мали ще дві дочки).Ма-
йбутній драматург відчував себе покинутим і самотнім. Школи, де він
навчався, були поганими, і хлопчик здебільшого здобував освіту самотужки. Він
багато читав, захопився музикою. Поступово мати знайшла вихід із сімейної драми
- почала вивчати музику, що потім дало їй змогу оселитись у Лондоні та заробляти
приватними уроками співів. А Бернард Шоу, якому тоді виповнилось лише 15 років,
залишився
віч-на-віч із хворим батьком і змушений був дбати про шматок хліба. Він
покинув школу і почав працювати, спочатку клерком, а потім голо-
вним касиром у земельній конторі. Безумовно, така кар'єра
зовсім не влаштовувала талановитого юнака, який мріяв про музику і красне
письменство. Одначе ті перші кроки самостійного життя виховали незалежність
його духу, вміння витримувати удари долі.
Ще одна риса світогляду Шоу бере
початок у дитинствці - релігійне вільнодумство. Він виховувався в родині
байдужій до релігії. Його
мати ніколи не забувала демонструвати свій атеїзм, атеїстами були й інші
родичі. Шоу та його сестри навіть не відбули конфірмації.
2. Нові можливості для розвитку
незалежного духу постали перед Шоу з 1876 р., після переїзду до Лондона, який
назавжди став місцем
проживання великого драматурга. Тут він продовжив самоосвіту. Його душа і
розум відкриваються всім інтелектуальним та естетичним впливам.Його друг і
меценат В. Арчер згадує, як він уперше побачив Шоу в бібліотеці Британського
музею. Перед ним лежали "Капітал"
К.Маркса і партитура опери Р. Вагнера "Золото Рейну". Він по
черзі читав обидва твори. Цей епізод
досить типовий для Шоу, який завж-
ди збагачувався найрізноманітнішими здобутками в науці, філософії,
мистецтві.
У Лондоні Бернард Шоу писав
дописи, статті та рецензії для різних журналів. Незабаром Шоу захопився
соціалістичними ідеями і в
1884 році став одним із засновників соціал-реформаторського Фабіанського
товариства. У другій половині 1880-х років письменник ак-
тивно виступає у пресі як художній рецензент, музичний оглядач, а згодом -
як театральний критик.
3. Шоу дебютував романами "Нерозумний
шлюб" (1880), "Незлагідний соціаліст" та ін., проте ці твори не
принесли йому успіху. Захоп-
лення Ібсеном,
створення книги "Квінтесенція ібсенізму" (1891) започаткувала
наступний етап у творчості письменника, пов'язаний
з ре- формуванням англійського театру.
Він розробив принципово нову структуру драми - "проблемну п'єсу-симпозіум", що грунтувалась
на
особливому,
парадоскальному способі викладу проблеми.
Три драматичних цикли складають перший
етап творчості Шоу-драматурга: "П'єси неприємні" - "Будинки вдівця", "Серцеїд",
"Професія
пані Уоррен";
"П'єси приємні" - "Зброя і людина",
"Кандіда", "Поживемо - побачимо", "Обранець
долі"; "Три п'єси для пуритан", "Учень ди-
явола",
"Цезар і Клеопатра", "Навернення капітана Брасбаунда".
Шоу, який з 1897 р. жив у Лондоні і
мав звання державного радника , під час Першої світової війни активно
займається політикую. Піс-
ля публікації
статті "Війна з точки зору здорового глузду", в якій він критикує і
Англію, і Німеччину, глузує над безтямним патріотизмом, Шоу
виключили з
Клубу драматургів. У цей час він починає працювати над драмою "Дім, де
розбиваються серця" (1913-1919), яку слушно вва-
жав своїм
найкращим твором. Вершиною драматургічної творчості Шоу стала хронікальна п'єса "Свята Жанна" (1923). Спираючись на
ре-
альний історичний
прототип -- Жанну д'Арк, драматург створив образ жінки, котра не
визнає жодного компромісу з продажним суспільст-
вом і понад усе цінує
свою свободу.
4. У 1926 році Шоу став лауреатом Нобелівської
премії "за творчість, позначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну
сатиру, яка час-
то поєднується з
надзвичайною поетичною красою". Згодом драматург багато подоружував по
всьому світу, відвідавши, зокрема,СРСР,
США та Південну Африку.
Письменник пережив Другу світову війну, під час якої активно боровся проти фашизму,
і помер у своєму маєтку
в Хартфордширі у віці
94 років.
5. П'єсу "Пігмаліон" Бернард Шоу назвав "романому п'яти актах". Як і більшість драматичних творів Шоу,
"Пігмаліон" має коротку передмо-
ву під назвою
"Професор фонетики" і розлогу після-мову, де розповідається про
подальшу долю героїні -- лондонської вуличної квіткарки
Елізи Дулітл. Написана
в 1912-1913 роках, пєса витримала 118 постановок. Бернард Шоу, працюючи над
комедією, орієнтувався на антич-
ний міф про скульптора
Пігмаліона, який вирізьбив скульптуру Галатеї. Вражений красою власного
творіння, художник благає Афродіту
оживити мармурову
фігуру. Одухотворена Галатея стає прекрасною жінкою, щасливою дружиною
Пігмаліона. Проте Шоу пародаксально переробив у своїй п'єсі
давньогрецький міф. Галатея -Еліза, за задумом драматурга XX століття, ніколи не стане дружиною Пігмаліона-Хі-
гінса. Щасливий кінець
неможливий. Здійснюючи першу постановку, Шоу категорично забороняв акторам
зображувати закоханість Елізи
та Хігінса.
Драматурга
цікавило зовсім інше -- трагічна неможливість для освітченої, талановитої,
духовно багатої жінки, позбавленої капіталу,
гідно влаштувати своє
життя. Елізі-Попелюшці нічого не вартувало досконало володіти сучасною
англійською літературною мовою, мане-
рами і поведінкою
світських панн, щоб бути схожою на герцогиню чи принцесу на будь-якому прийомі.
Але її подальша доля залишається
непередбачуваною.
Глибоко гуманні ідеї основи п'єси. Шоу вірить у невечерпний запас творчих сил, що криються в людях з
народу. Бідність може спотво-
рити людину духовно,
зруйнувати її індивідуальність, але за сприятливих обставин все краще стрімко
пробуджується. Так, батько Елізи --
сміттяр Альфред Дулітл,
гротескно зображений Шоу, зненацька розбагатівши, блискуче виступає з лекціями перед
вишуканою аудиторією.
Постійно
експериментуючи з характеристикою жанрових особливостей своїх п'єс, придумуючи найнесподіваніші визначення, Б.Шоу у біль-
шості випадків
залишався тим, ким він був за покликанням -- комедіографом. І
"Пігмаліон" -- одна з його найкращих комедій. Тут вражають
афоризмами діалоги
персонажів, змінюють один одного гострі комедійні епізоди, парадоксально
складаються взаємини героїв. П'єса
"Пігмаліон" з
дивовижною легкістю зазнавала найнесподіваніших метаморфоз, перетворюючись у
твори інших видів мистецтв. Її сценічна
історія є напрочут
багатою і різноманітною. Написана напередодні Першої світової війни, знаменита
комедія англійського драматурга спра-
вила значний вплив на
всю європейську культуру XX століття.
|