Федір Тютчев - А. Фет і Ф. Тютчев - Світова література XIX ст - Каталог статей - Cвітова Література
Четвер, 08.12.2016, 17:02
Вітаю Вас Гість | RSS

Світова література

Каталог статей

Головна » Статті » Світова література XIX ст » А. Фет і Ф. Тютчев

Федір Тютчев


Федір Тютчев — видатний російський ліричний поет.

План



1.Дитячі та юнацькі роки.
2.На чужині.
3.Роки мовчання.
4.«Другорядний поет».



1.
Федір Тютчев народився 23 листопада (5 грудня) 1803 року у селі Овстуг, що поблизу Брянська у стародворянській заможній сім'ї. Дитинство майбутнього поета промайнуло в Овструзі, Москві і підмосковному маєтку Троїцькому. Його незвичайні обдарування та потяг до навчання проявилися рано , чому сприяла і чудова домашня освіта, якою з 1813 року керував відомий свого часу поет і перекладач С.Раїч, знавець класичної давнини та італійської літератури. На його уроках Тютчев черпав глибокі знання з історії давньої та нової літератури. Як наслідок, Тютчев уже у цей час почав віршувати та досить вдало перекладати Горація, а за наслідувальну оду «На новий 1816 рік» Товариством любителів російської словесності він був пошановани званням «співробітника» а переклад «Послання Горація до Мецената», здійснений 16-річним поетом-початківцем і опублікований у «Працях» Товариства, став його першою публікацією.
Восени 1819 року Тютчев вступає на словесне відділеня Московського університету, де студієє теорію та історію мистецтв. У ці роки він багато читає і бере досить активну участь у літературному університетському житті. Після закінчення університету у 1821 році Тютчев вирушив до Петербурга, де завдяки протекції впливових родичів став позаштатним чиновником російської дипломатичної місії в Баварії. У липні 1822 року він відправляється в Мюнхен, ще не знаючи, що залишає Батьківщину на 22 роки.
2.
У Мюнхені, який у ті часи був одним із головних центрів не лише німецько, але й європейської культури, Тютчев, окрім виконання безпосередніх обов'язків, знайомиться з ученими, митцями, письменниками, вивчає німецьку філософію та поезію. До кола його добрих знайомих входять філософ Ф.Шеллінг та поет Г.Гейне. Ідеї Шеллінга про те, що що царства духу та природи близькі одне одному і що зрозуміти їх можна через споглядання та мистецтво, справили значний вплив на світогляд і творчість Тютчева. У віршах поета кінця 20-х ― 30-х років («Заспокоєння», «Божевілля» тощо)природа сповнена суперечностей і водночас вона навіть у контрастах гармонійна.
Окрім поетичної творчості, Тютчев у цей період плідно працює і в галузі художнього перекладу. Поміж його перекладацького доробку — вірші Шіллера, Гете, Гейне, Гюго, тобто тих поетів, чия творчість була йому близькою та зрозумілою .
Слід зазначити, що під час свого «мюнхенського» життя Тбтчев не був відомий як поет ні поміж свої співвітчизників, ні за кордоном. Надрукованих у ці роки в Росії у журналі «Галатея» його віршів не зауважила ні критика, ні читачі. Справжній дебют поета відбувся у 1836 році: поетичний зошит Тютчева, переданий з Німеччини, потрапив до Пушкіна, який, сприйнявши тютчевські вірші з «подивом і захопленям», надрукував їх у третьому номері свого журналу «Современник» (усього — 16 поезій, обє'днаних загальною назвою «Вірші, надіслані з Німеччини»). У наступному, четвертому, номері додалосяще вісім віршів. Поезія Тютчева продовжувала друкуватися в «Современнику» вже після трагічної смерті Пушкіна аж до 1840 року. Проте визнання та слава прийшли до Тбтчева значно пізніше, після його повернення на батьківщину, у 50-хроках , коли про поет захоплено відгукнулись Некрасов і Тургенєв, Фет і Чернишевський і коли вийшла його окрема поетична збірка.
На час перебування поета у Мюнхені припадає і пора світських успіхів і сердечних захоплень. Зокрема, у 1823 році він закохався в Амалію фон Лерхенфельд, красотою якої захоплювалися Гейне та ПушкінЮ російський ца Микола І та баварський король Людовіг І. Саме їй Тютчев присвятив знамениті вірші — «Я пам'ятаю мить...» (1836) і «Я вас зустрів — і все минуле...» (1870).У 1826 році поет одружується із вдовою російського дипломата Елеонорою Петерсон, матір'ю чотирьох дітей. Попри матеріальні негаразди Тютчев не намагається робитислужбової кар'єри. Улітку 1843 року він приїжджає на чотири місяці в Москву та Петербург, веде переговори про можливість повернення на Батьківщину.
3.
1840-1849 роки — це роки мовчання поета. Упродовж десяти років Тютчев створив лише кілька віршів. Повернувшись восени 1844 року в Росію, він через чотири роки домігся посади старшого цензора при міністерстві, а в 1858 році був призначений головою «комітету цензури іноземної». Водночас поет впевнено увійшов у коло петербурзького великосвітського товариства, завоювавши собі славу блискучого співрозмовника і неперевершеного дотепника, жарти та гості слівця якого підхоплювалися одразу. Щоправдя, Тютчева як поета знали мало. Література не була для нього професією.За влучним висловом його біографа І. Аксакова, Тбтчев не писав, а лише «записував» свої вірші, які миттєво виникали під впливом явищ природи чи душевного переживання, які несподівано вражали його.
4.
У 1850 році в журналі «Современник» з'явилася стаття М. Некрасова «Російські другорядні поети». Автор статтінагадавв читачам про поета надзвичайного таланту, який друкування ще в «Современнику» пушкінської пори. Повторно опублікувавши всі поезії пушкінської добірки, Некрасов назвав їх «поодинокими блискучими явищами в галузі російської поезії». У 1854 році з ініціативи І. Тургенева з'являється поетична збірка Тютчева «Вірші Ф. Тютчева», що спричинила значний резонанс у літературних колах. «Тютчев може сказати собі, що він створив речі, яким не судилося вмерти»,— писав Тургенев про поета у статті «Кілька слів про вірші Ф.І. Тютчева». Серед поціновувачів поезії Тютчева ми зустрічаємо в цей період А. Фета та Л. Толстого, Ф. Достоєвського та М. Чернишевського, М. Добролюбова і Т. Шевченка.
Тютчева називаються поетом-філософом. Досконалі за формою, глибокі за змістом, тютчевські рядки ввібрали в себе буття тогочасної епохи. «Кожен його вірш,— писав Тургенев,— розпочинався думкою, але думкою, котра, наче цятка вогню, спалахнула під впливом глибокого почуття або сильного переживання». Найпотужніший імпульс почуттям та переживанням поета, безсумнівно, давала природа. «Душу» природи та «мову», таємницю всесвіту перш за все й намагався осягнути поет. Некрасов відзначив його надзвичайний талант помічати «саме ті риси, за якими в уяві читача може виникнути і домалюватися самостійно дана картина». В тютчевських «пейзажах у віршах» відсутнє нагромадження надміру подробиць, а натомість наявні лише найхарактерніші ознакиЮ за рахунок чого і досягає поет великої сили художньої виразності.
Співець природи, який тонко відчував космос, філігранний майстер віршованого пейзажу, Тютчев змальовував його одухотвореним, тотожним людині:

Люблю я час грози весною,
Коли травневий перший гімн,
Немовби тішачися грою,
Гуркоче в небі голубім.
(«Весняна гроза»)

Ще однією прикметною рисою тютчевських віршів про природу є те, що поет не лише зачаровувався нею, але й намагався охопити природу в цілому, обійняти її почуттям і думкою.

Категорія: А. Фет і Ф. Тютчев | Додав: oleh888 (07.02.2011)
Переглядів: 2166 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1049
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2016
Конструктор сайтів - uCoz