Твір "ЗЛОЧИН І КАРА" - Ф. Достоєвський - Світова література XIX ст - Каталог статей - Cвітова Література
Четвер, 08.12.2016, 17:03
Вітаю Вас Гість | RSS

Світова література

Каталог статей

Головна » Статті » Світова література XIX ст » Ф. Достоєвський

Твір "ЗЛОЧИН І КАРА"

Вступ: «ЗЛОЧИН І КАРА»


ПЛАН

1.БУНТ РАСКОЛЬНИКОВА.

2.СЮЖЕТНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ.

3.ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ.

4. «ДВІЙНИКИ» РАСКОЛЬНИКОВА.

  

 Цей твір – один із уславлених пам’ятників світової літератури. Автор створив  «роман-трагедію»,  в  якому порушені та об’єднані   воєдино соціальні,філософські,психологічні питання,що цікавили і хвилювали людство за  всіх часів. Ідейна проблематика та художня майстерність письменника  зумовили  незгасаючу цінність роману. Це твір  про добро та зло,про бунт та смиренність,про знедолених та пригнічених.  Задум  роману  мав  свою передісторію. Йому  передувала  повість «П’яненькі» про «зневажених та скривджених».

 

  1.Герой твору – молода людина 60-их років 19 століття,бідний студент Родіон Раскольников. Він мріє про знищення соціального зла, про благо людей,про чесне та благородне життя. Раскольников володів дорогоцінними якостями – співчуттям до чужих страждань та оголеним   почуттям   совісті.   Водночас  його захопила   ідея стати «володарем долі», надлюдиною, якій усе дозволено. Його уяву хвилювали  сильні  особистості: Наполеон,  Магомет. Внутрішній світ Родіона   розколотий,  звідси і  символічне прізвище – Раскольников. Він відчуває велику любов до людей і заради них готовий порушити моральні устої,переступити через кров. Проблема бунту в романі пов’язана зі злочином, і це зумовило суперечливість характеру Родіона.

    Дія   роману триває не більше двох тижнів. Події відбуваються у Петербурзі,  на вулицях і площах міста, в квартирах бідняків, поліцейських дільницях, трактирах.

     Родіон Раскольников знімає кімнату-комірчину, за яку він заборгував. Борги,голод,безвихідь примушують його звернутися до старої лихварки,якій він віддає під заставу сімейну реліквію-годинник покійного батька. Лихварка своєю жадібністю та бездушністю викликає у нього недобре   почуття.  Не тільки  особиста  злиденність та думки про несправедливе суспільство,  де існують бідні та багаті,є причиною його мук і страждань. Його настрій погіршується після зустрічі у пивній з чиновником у  відставці, «п’яненьким» Мармеладовим,який розповів йому   історію своєї сім’ї : дружини Катерини Іванівни, доньки Соні, вимушеної заради сестер та брата стати повією. Сповідь Мармеладова, сімейна сцена у його квартирі,  зустріч із зганьбленою дівчинкою на бульварі, франтом та городовим викликають у Раскольникова біль за   «зневажених та скривджених» і  усвідомлення  безвиході. Душевний стан Родіона посилюється листом матері,яка пише про приниження жіночої гідності його сестри в маєтку поміщиків Свидригайлових, де  вона служила гувернанткою . Щоб виправити   нужденне сімейне становище,  Дуня   погоджується  вийти заміж  за  ділка Лужина. Цю жертву Родіон не може прийняти. З важкими думками він іде містом. В його збудженій уяві блукає «ідея»,реалізація якої мучить його. Йому сниться дивний сон :   дитинство,  він з батьком гуляє  за містом і стає свідком знущання п’яного натовпу з ні в чому не винної коняки,і він – хлопчик семи років – кидається на її захист. Сон символічний – Раскольников готовий до бунту, до того, щоб встати на захист «знедолених і скривджених».

    Випадково   в  трактирі він стає свідком  розмови  між студентом та офіцером . Слова  студента  стосувалися  старої Альони   Іванівни : «Вбий її і візьми її гроші з тим,щоб з їх допомогою присвятити потім себе служінню всьому людству і загальній справі :як ти гадаєш,чи не виправдається один невеличкий злочин тисячами добрих вчинків?» Ці погляди відповідали «теорії» Раскольникова про надлюдину, якій усе  дозволено,  навіть  «кров по совісті».  Він здійснює свій задум – вбиває нікчемну лихварку-кровопивцю і намагається виправдати цей злочин своєю «теорією» - «стати Наполеоном» і вершити долі людей. Але   випадкове вбивство  невинної Лизавети,   сестри лихварки,  не узгоджується   з   його «теорією».   До   героя  приходить покарання:

внутрішня боротьба , муки совісті, марення,  страх та  тверде переконання у своєму праві «переступити через кров» в ім’я блага людства.

     2.Сюжет роману – це рух свідомості героя від злочину до покарання, від  бунту до  упокоєння.  Як зазначається в епілозі,це може скласти «нову історію, історію поступового оновлення людини».

     Композиція твору   побудована на діалогах героя  з   його антиподами –  Разумихиним,  Порфирієм Петровичем, Сонею та «двійниками» - Лужиним, Лебезятниковим, Свидригайловим. «Діалоги персонажів зумовили поліфонію роману (багатоголосся, звучання окремих голосів, які зливаються в одне гармонійне ціле). Поліфонія – головна особливість поетики романної творчості Ф.М.Достоєвського, на що вперше звернув увагу видатний вчений Михайло Бахтін.

     З композиційною структурою роману пов’язані символічні сни, образ міста,  природні явища. Так,  спека супроводжує кошмар злочину героя, гроза –  самогубство Свидригайлова  та рішення Раскольникова піти в поліцейську дільницю з повинною. Одна з функцій символічних явищ – висвітити хибність ідеї «свавілля».

    3. Проблема «свавілля» та його викриття визначили ідейний зміст роману та крах «теорії» Раскольникова про «надлюдину»,його прагнення виправдати злочин «тисячами добрих справ».

    Які ж мотиви злочину Раскольникова? Це не тільки його злиденність, це біль за страждання всього людства,прагнення змінити світ. Але героя  хвилюють і  філософські питання – його  так звана «наполеонівська» ідея. Чи можна змінити світопорядок будь-якими засобами, чи під силу йому переступити закони моралі в ім’я майбутньої суспільної гармонії? Жоден з цих мотивів не може виправдати злочин, добро та зло не можуть стояти по один бік. Про це свідчать його «діалоги» з іншими героями роману. Раскольников приймає рішення дозволити собі «кров по совісті» і не витримує його наслідків.

   Філософське обґрунтування «теорії» Раскольникова розкривається у його зустрічі із слідчим Порфирієм Петровичем. Месіанська ідея Раскольникова, ще до скоєння вбивства,була викладена ним у статті «Про злочин…»,надрукованій у пресі. У ній йшлося про поділ людства на дві частини: людей «звичайних» - більшість, та «незвичайних» - меншість, яким усе дозволене, вони володарі світу. Слідчий аналізує зміст статті та розвінчує її «наполеонівську» ідею. Ця стаття і вивела Порфирія Петровича на слід вбивці. Їхні зустрічі, які відбуваються на квартирі Родіона,у поліцейській дільниці, пробуджують його совість ,особливо тоді, коли майстровий хлопець Миколка взяв на себе вбивство старої лихварки. На цих імпровізованих допитах герой відчуває страх за себе та за свою ідею. Його непокоїть питання: володар він, який керує світом, чи самозванець, «тремтяче створіння». Діалог Раскольникова із слідчим – це двобій злочинної свідомості та правосуддя. Порфирій Петрович розкриває вбивцю та закликає його усвідомити злочинність свавілля і прийти з повинною. Родіон не здається. Стурбованість тим, щоб вірність «ідеї», приводить його до думки,що він був би щасливий,якби зарізав лише через голод. Ідея влади продовжує хвилювати Раскольникова,він не може чути про свій злочин,бо взагалі не вважає злочином вбивство «нікому не потрібної» лихварки,але при цьому забуває,що вбив безвинну Лизавету.

    Випробовує себе Раскольников і в діалозі з Сонею Мармеладовою. Свій прихід до Соні він пояснює тим,що вона,як і він,переступила поріг моралі в ім’я блага ближніх,і тому їм іти «одним шляхом». Він називає Соню «великою грішницею» не за безчестя та гріх повії,а за те,що вона даремно принесла себе в жертву, загубила своє життя. Він малює похмуру картину майбутнього сім’ї Мармеладова: помре від сухотів Катерина Іванівна, звезуть у лікарню Соню, опиняться на вулиці діти-сироти, піде Сониним шляхом молодша сестра Поленька. Самовідданий вчинок Соні він підносить до символу «великого страждання». Жест, коли він нахилився до Соні та поцілував її ногу,від якого здригнулася від жаху та подиву її чиста душа,пояснюється так: «Я не тобі вклонився, я всьому стражданню людському вклонився …» Раскольников судить Соню з позиції своєї «теорії»,а не загальної моралі.

   Символічним є спільне читання Сонею та Родіоном Євангелія – легенди про воскресіння Лазаря, в якій розповідається про прозріння невіруючих, їх обернення у віру Христа. Сповнена символіки і картина, яка завершує читання біблійної легенди: «Недогарок уже давно згасав у кривому свічнику, тьмяно освітлюючи в цій убогій кімнаті убивцю і блудницю,які так дивно зійшлися за читанням вічної книги». Соня сподівалася,що Родіон під впливом читання Євангелія прийде до віри в Бога, а Раскольников думав про ідею зміни світо-порядку шляхом «крові по совісті».

    Прийшовши вдруге до Соні,він зізнається у вбивстві старої лихварки та Лизавети. Але пояснює,що скоїв це не заради грошей,які сховав під камінь, він мав на меті інше: він хотів випробувати себе, переступити, дізнатися: «воша я, як усі, чи людина», «тремтяче я створіння  чи право маю…» Соня жахається, вона перейнялась його мукою і кличе його прийти до Бога,до людей, прийняти кару. Стикаються два погляди на світ та дійсність: бунт Раскольникова, його ідея вседозволеності людини, «прагнення стати Наполеоном», володарем світу та християнська віра Соні, смирення, заклик до каяття. Страждають і Соня, і Родіон. Страждання Соні-християнські, вона керується любов’ю до ближнього. Страждання Родіона - це напружена боротьба із самим собою: він то залишається прибічником наполеонівської, месіанської ідеї, навіть не може промовити слова «злочин», то засуджує себе. Раскольников переступив через чужі життя, але не в змозі переступити через свою совість. Немає остаточної перемоги смирення, хоча ідеали письменника втілені в образі Соні. Про суперечливість авторської позиції свідчать й історія Катерини Іванівни, яка не змогла змиритись зі своєю долею, її життя та смерть.

    4.Неспроможність ідеї Раскольникова про те, що можна переступити через свою совість та спокутувати злочин добрими справами засвідчують філософсько-етичні засади його «двійників» - Лужина, Лебезятникова, Свидригайлова. Вони називаються «двійниками», тому що в їх свідомості та діях закладені негативні, розпусні, антигуманні сторони теорії головного героя. Лужин – буржуазний ділок. Його життєві та соціальні засади – егоїзм, економічний розрахунок,нажива. У власному збагаченні  він бачить розквіт суспільства, при цьому відкидає жертовність в ім’я загальних благ. По суті, Лужин, як і Раскольников, вважає, що поодинокі благодіяння не можуть змінити світ. Наприклад, в історії із Сонею він дотримується думки, що вона рано чи пізно вкраде. Родіон на підтвердження своєї правоти вбивства старої кровопивці запевняє себе  у її шкідливості для людей та неминучості смерті. Лужин сокиру не підняв, але у своїх роздумах припускає такий варіант.

    Інший «двійник» -  Лебезятников – виступає, як і Раскольников, проти існуючого порядку, проте нігілізм цього «прогресиста» беззмістовний, карикатурний.

    Самообман Раскольникова стає очевидним під час зустрічі із наступним «двійником» - Свидригайловим, в якому поєднуються цинізм Лужина і нігілізм Лебезятникова. На совісті Свидригайлова тяжкі злочини – він став причиною смерті дівчинки-дитини, над якою учинив наругу, за ним стоїть смерть дружини і, очевидно, багато іншого. Проте він здатен і на благородні вчинки: після смерті Мармеладова забезпечує майбутнє його сім’ї, не приховує спадщини, яку залишила його покійна дружина Дуні, сестрі Раскольникова. Свидригайлов діє відповідно до свого принципу, згідно з яким злочин спокутується добрими справами. Скоївши злочин, він «переступав» через совість без моральних мук. Він для Раскольникова був загадкою, сильною особистістю.

    Раскольников керується співчуттям до людей, коли здійснює самовіддані вчинки: під час пожежі, ризикуючи життям, рятує дітей, допомагає батькові померлого друга, віддає останні гроші сім’ї Мармеладова. «Наполеоном» Раскольников не став, оскільки, на відміну від свого «двійника», мав моральне відчуття, не міг переступити через свою совість. Розчарувавшись у собі, герой роману не відмовляється від ідеї «наполеонізму». Потрясінням для нього виявилося самогубство Свидригайлова, який все ж таки не зміг витримати тягаря своїх злочинів. Самогубство цього «двійника» Раскольникова – символічний знак того, що добро та зло не можуть існувати по один бік. Отже, самообман Раскольникова автор розвінчує не тільки за допомогою лінії Соні Мармеладової, а й дзеркальним відображенням «двійників» в його теорії сильної особистості, якій  «усе дозволено».

Категорія: Ф. Достоєвський | Додав: oleh888 (07.02.2011)
Переглядів: 45402 | Коментарі: 12 | Рейтинг: 3.2/75
Всього коментарів: 121 2 »
12  
[color=gray]Спасибо[/color=gray]

11  
[color=gray]Спасибо[color=gray]

10  
Спасибо!!!

9  
Cпасибо большое, очень понравилось))
Всё четко, докладно описано(самое главное, то что и нужно было "ключові епізоди твору"(немного перефразировала и всё)
Подошло.

8  
реально помогает понять смысл произведения)

7  
ого писать очень много да и не поможет ничего

6  
спасибо, очень помогло

5  
Спасиба большоє завтра посмотрим что скажет учинельница.

4  
спасибо....))

3  
спс..посорим шо завтра скажет училку!!)

1-10 11-12
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1049
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2016
Конструктор сайтів - uCoz