"Гобсек" (1830; 1835)

Повість "Гобсек" — один із перших творів, які автор свідомо писав як фрагменти "Людської комедії". Тут з'я­вилися перші наскрізні герої Бальзака (Растіньяк, Б'яншон, Дервіль та ін.), які пройшли через подальші його повісті та романи.

Проблеми, до яких звернувся автор у повісті, були такими актуальними і хвилюючими, що він неодноразо­во повертався до них, поступово шліфуючи свій задум.

Творча історія повісті

Спочатку, 1830 р., письменник написав нарис про лих­варя. Потім включив цей нарис у повість про аристократів "Небезпека розбещеності", в якій основну увагу приділив сім'ї де Ресто. У цьому першому варіанті відзначалися по­зитивні риси лихваря Гобсека, який допоміг адвокату Дервілю, пробачив борг бідній дівчині Фанні Мальво, врятував сім'ю графа де Ресто від розорення, а наприкінці навіть став депутатом. Другий варіант повісті — 1835 р. — мав назву "Батечко Гобсек". Тут автор позбавив лихваря бага­тьох позитивних рис, змінив фінал, зосередивши увагу на маніакальній пристрасті героя до збагачення. Він по­казав перетворення Гобсека на патологічного скупія, хоча ставлення автора до нього залишилося неоднозначним. У 1848 р. повість отримала назву "Гобсек" і увійшла до "Сцен приватного життя" "Людської комедії". Вона орга­нічно пов'язана з романом "Батько Горіо".

Сюжетно-композиційні особливості

"Гобсек", як й інші твори Бальзака, — багатоцентрова повість. Окрім постаті лихваря важливу роль у ній відіграють адвокат Дервіль і члени сім'ї графа де Ресто. Сюжетні лінії Гобсека, Дервіля, графині де Ресто та інших персонажів твору церетинаються. Повість має чітку, про­думану побудову, що засвідчує композиційну майстерність її творця.

"Гобсек" починається з експозиції. Спочатку розповідь ведеться від імені автора, який змальовує один із зимових вечорів 1829—1830 рр. в салоні віконтеси де Гранльє. Роз­мова заходить про молодого графа Ернеста де Ресто, якого кохає Камілла. Але у матері графа погана репутація в ари­стократичному світі, і пані де Гранльє хоче відмовити йому у відвідуванні свого дому. У розмову втручається Дервіль, який розповідає історію, що має змінити погляд на стан справ у сім'ї молодого графа. Наступна частина твору — розповідь Дервіля, яка містить розповідь Гобсека. Письмен­ник ускладнює структуру повісті, робить її багатоголосою. Спочатку звучить голос автора, від імені якого ведеться оповідь, а потім — голоси оповідачів — Дервіля і Гобсека, які теж передають багатоголосся свого оточення. Отже, важ­ливими композиційними особливостями твору є "розповідь у розповіді", а також тісний зв'язок між окремими його частинами та компонентами (розповідь, оповідь, опис, порт­рет, інтер'єр, монолог, діалог тощо).

Читач вірить тому, про що говорить Дервіль, бо на початку повісті він показаний як "людина високої чес­ності, знаюча, скромна і з гарними манерами". Дервіль розповідає історію з часів своєї молодості, коли він меш­кав у мебльованих кімнатах, а його сусідом був Гобсек. Отже, лихвар стає центральною фігурою оповіді не лише адвоката, а й усього твору.

Дервіль випадково став свідком драми, яка відбува­лася в сім'ї графа де Ресто. Ця драма була відомою і Гобсекові: графиня Анастазі де Ресто, щоб утримати сво­го коханця Максима де Трая, наробила величезних боргів і віддала у заставу лихвареві фамільні коштовності під великі відсотки. А граф де Ресто, захищаючи честь сім'ї й інтереси свого сина, незадовго до смерті переписав свої володіння на ім'я Гобсека до моменту повноліття Ернеста. Його заходи виявилися вчасними, після смерті Гобсе­ка Ернест успадкував те, що належало батькові. Але зна­чення повісті — не в цій сюжетній лінії. її кульмінацією є монолог Гобсека, в якому він засуджує суспільство, де все купується і продається.

Образ Гобсека

Бальзаківський Гобсек — не зовсім типовий лихвар. Його особливість полягає в тому, що він скнара-філософ. Система поглядів Гобсека на життя складалася по­ступово. Він пройшов довгий шлях і багато пережив, перш ніж упевнився, що "всюди йде боротьба між бага­тими і бідними". "У мене принципи змінювались відпо­відно до обставин, доводилося змінювати їх і залежно від географічних широт", — зізнається Гобсек Дервілю. Внаслідок важкого життєвого досвіду він дійшов сум­них висновків, виробив систему поглядів, які вже не змінювались. Важливе місце у цій системі посідає "інстинкт самозбереження", "особистий інтерес", а з усіх земних благ тільки одне, з його точки зору, варте того, щоб людина його домагалася,»— "це... золото. У золоті сконцентровані всі сили людства", — вважає Гобсек. І золото для нього — це передусім влада, воно є її симво­лом: "Я володію світом, не втомлюючи себе, а світ не має наді мною найменшої влади". Лихвар спокійний і безсторонній, нагадуючи цим антиквара із "Шагреневої шкіри". Оповідь Гобсека характеризує його як" аналіти­ка і психолога, який знає життя, розуміє людську при­роду. Але це не означає, що повість є апологією* скна­ри. Ставлення автора до свого героя неоднозначне: за­хоплення, передане через сприйняття Дервіля, змінюєть­ся осудом. "Чи варто жити тільки заради накопичення?" — хочеться запитати, прочитавши твір. Фіналом повісті автор однозначно відповідає: ні! Адже після смерті Гобсека не залишилося нічого, крім тлінних скарбів. Письменник засуджує накопичення заради накопичен­ня. Звичайно, ці висновки — у підтексті твору, вони подані у прихованій художній формі.

Образ Гобсека змальований з великою майстерністю. У його портреті не випадково домінують кольори благо­родних металів: "місячний лик", "жовтувата блідість, що нагадує колір срібла, з якого злетіла позолота", риси його обличчя "здавались відлитими з бронзи", а очі були "жов­тими". Безжалісність Гобсека підкреслюють такі ознаки, як "людина-вексель", "людина-автомат". Довершує порт­ретну характеристику згадка про те, що, добуваючи гроші, він бігав сам "по всьому Парижу на тонких, сухорлявих, як у оленя, ногах". Кожна деталь цього яскравого порт­рета свідчить про характер героя.

Монолог Гобсека — це гімн золоту. І не випадково у ньому звучать патетичні ноти: "У мене погляд, як у гос­пода Бога: я читаю в серцях..." Але водночас відчуваються і цинічні думки: "Я достатньо багатий, щоб купувати со­вість людську...", "Що таке життя, як не машина, яку приводять у рух гроші?".

Гобсек-філософ уміє отримати насолоду від спогля­дання краси графині Анастазі де Ресто та пишної роз­коші її кімнати, але значно більше його приваблює ат­мосфера щирості й душевної чистоти, якою оточена тру­дівниця Фанні Мальво.