План

1. Життєвий і творчий шлях письменника .  

2. Новаторство драматургії Чехова.

       1.Антон Павлович Чехов не залишив монументальних творів, адже працював у жанрах малої прози, драматургії. У невеликому оповіданні письменник умів показати долю людини, її духовну драму, шукання сенсу буття і нездійсненність сподівань та мрій.

    Народився майбутній письменник 29 січня 1860 року в Таганрозі — невеликому портовому місті на березі Азовського моря. Його дід був українцем, кріпаком, напередодні визволення селян із кріпацтва він викупив свою сім'ю з неволі. Батько митця, Павло Єгорович, був купцем третьої гільдії, власником бакалійної крамниці. Він мав чимало талантів — малював, грав на скрипці, співав у церковному хорі. Мати, Євгенія Яківна, з купецького роду, вміла чудово оповідати — від неї діти дізналися про подорожі по Росії та інші події материного життя. В родині Чехових було шестеро дітей — п'ятеро синів і одна дочка, всі були різнобічно обдарованими, здобули освіту. Олександр і Михайло стали літераторами, Іван — учителем, Микола — художником, Марія вчителювала і займалася живописом.

      У 1868 році Антон Чехов поступив до таганрозької гімназії. З дитинства хлопець допомагав батькові в крамниці, мамі — у господарстві, тож на ігри часу не залишалося. В 1876 році батько збанкрутував і таємно від кредиторів перебрався до Москви, де жили старші сини, невдовзі мати з молодшими поїхала за ним. Антон залишився в Таганрозі один і продовжував навчання, заробляючи на хліб репетиторством. Закінчивши в 1879 році гімназію, він переїжджає до Москви, вступає до Московського університету на медичний факультет. Після його закінчення в 1884 році Чехов зайнявся лікарською практикою, яку не залишав до кінця життя, написав працю «Лікарська справа в Росії».

        Літературна діяльність Чехова розпочалася наприкінці 70-х років. Юнак брав участь у виданні гімназійного журналу «Досуг», пізніше писав гуморески, коротенькі оповідання, п'єси, друкувався в журналах «Стрекоза», «Будильник», «Зритель», «Москва», в газетах, підписуючись псевдонімами Антоша, Людина без селезінки, Рувер, Брат мого брата, а найчастіше — Антоша Чехонте. Співробітничав у петербурзьких періодичних виданнях.

         Перші збірки оповідань Чехова «Казки Мельпомени» (1884), «Строкаті оповідання» (1886) — прихильно сприйняли і читачі, і критики. Ці видання засвідчили, що в літературу прийшов непересічний талант, оригінальний художник слова. У 1888 році Академія наук нагородила митця Пушкінською премією за збірку «У сутінках». 

       У 1890 році Чехов їде на острів Сахалін — найстрашніше місце заслання в тодішній Росії. Близькі та друзі даремно умовляли його відмовитися від подорожі: письменник вже тоді мав слабке здоров'я, з юності підірване виснажливою працею. Поїздка через всю країну, перебування на Сахаліні, знайомство з умовами життя каторжників і засланців, проведення перепису населення острова — все це залишило глибокий слід у творчій свідомості Чехова. «Це місце невимовних страждань, на які тільки буває здатна людина вільна і підневільна», — писав він. У 1893— 1894 роках друкується його публіцистична книга «Острів Сахалін», в якій письменник розповідає про людські страждання і доводить, що каторга не виправляє злочинців, а лише озлоблює їх, остаточно руйнує їхні душі.

       Чехов дуже любив подорожувати. На зворотному шляху з Сахаліну він плив пароплавом через Індійський океан. Протягом 90-х років кілька разів виїжджав до Європи, відвідав Францію, Італію, Австрію, Німеччину; востаннє виїхав з Росії 1904 року.

         У 1892 році Антон Павлович купив невеликий маєток Меліхово неподалік станції Лопасня (нині — м.Чехов). Тут він прожив сім років, лікував селян, будував школи в Меліхові та інших селах, виїздив до губерній, охоплених голодом, працював дільничним лікарем під час епідемії холери. А ще особисто піклувався про сад, вирощував улюблені квіти — троянди. Саме в цей період написано більшість його зрілих творів, що уславили ім'я письменника. В одному з листів Чехов визнає: «Я тепер пишу набагато швидше, ніж раніше. Сюжетів зібралося прірва — і всі життєрадісні». Але далеко не все, створене у цей період, сповнене оптимізму: у багатьох творах письменник показує життя в усій його не в красі, навіть жорстокості, розповідає про крах надій, про душевний надлом особистості («Палата № 6», «Учитель словесності», «Будинок із мезоніном», «Мужики», п'єси «Чайка» і «Дядя Ваня»).

Зиму 1897 — 1898 років Чехов провів на півдні Франції, де лікувався від туберкульозу. Навесні повернувся до свого маєтку, поринув у літературну роботу, написав такі прекрасні оповідання, як «Іонич», «Аґрус», «Людина у футлярі», «Про любов», змальовуючи духовну сплячку людини, її поривання до іншого, світлішого життя, якому не судилося здійснитися. Але хвороба не відступила, і Чехов переїжджає до Ялти, де купує ділянку землі і будує будинок (нині там знаходиться Будинок-музей А. П. Чехова). Через рік Чехов одружився з актрисою МХТ Ольгою Кніппер. В Ялті він продовжує інтенсивну літературну працю — тут написані такі шедеври, як «Дама з собачкою» (1899), «Анна на шиї» (1899), «Наречена» (1903), п'єса «Вишневий сад» (1904).

Тим часом хвороба письменника прогресувала, і в червні 1904 року Чехов поїхав до Німеччини, на курорт Баденвейлер, де 15 липня помер.

                Антон Чехов за своє недовге життя не лише написав двадцять томів першокласної прози. Діяльність його була надзвичайно різноманітною. Він підтримував величезне ділове і творче листування (збереглося близько 4,5 тисяч чеховських листів). Чимало часу віддавав медицині: у себе в садибі щорічно приймав безплатно понад тисячу хворих, ще й забезпечував кожного з них ліками; під час епідемії холери самостійно обслуговував величезну дільницю на околицях Меліхова. Брав найактивнішу участь в організації народної освіти: збудував у підмосковних селах три школи для селянських дітей, школу в Криму, клопотався про влаштування в Москві першого Народного дому з читальнею, бібліотекою і театром, збирав книги для сахалінських шкіл і надсилав їх туди цілими партіями, був засновником кількох навчальних закладів.

        Чехов безкорисливо допомагав рідному Таганрогу: організував там громадську бібліотеку, куди пожертвував понад дві тисячі власних книжок, а потім неодноразово надсилав нові видання. Таганрог завдячує Чехову пам'ятником Петру І. Письменник умовив скульптора Антокольського пожертвувати місту статую, організував її відливку і доставку, навіть вибрав місце для установки.

       Чехов допомагав голодним у неурожайні роки, турбувався про будівництво в Москві дерматологічної клініки і про влаштування в Криму першої біологічної станції. Корній Чуковсь-кий так писав про Чехова: «... в літературі він працював, як фабрика. Людям допомагав так невтомно й активно, наче він був не людиною, а установою. Навіть гостей приймав у такій нечуваній кількості, немов у нього був не дім, а готель».

          Сучасники згадують Чехова як надзвичайно добру, порядну і лагідну людину. Він був зразком справжнього інтелігента; ніколи не підвищував голос, з повагою ставився до оточуючих. Прагнув всім, хто стукав у його двері, допомогти грошима, ліками, порадою. «Доктор Чехов» — ласкаво називали його люди, і справді, він намагався зцілювати не лише тіло, а й неспокійну, зболілу людську душу.

      2. Чехова прийнято називати "Шекспіром XX століття". Дійсно, його драматургія, подібно шекспірівської, зіграла в історії світової драми величезну поворотну роль. Народжена в Росії на рубежі нового століття, вона склалася в таку новаторську художню систему, яка визначила собою шляхи майбутнього розвитку драматургії і театру всього світу.

       Зрозуміло, новаторство драматургії Чехова було підготовлено пошуками і відкриттями його великих попередників, драматичними творами Пушкіна й Гоголя, Островського і Тургенєва, на добру, міцну традицію яких він і спирався. Але саме п'єси Чехова виробили справжній переворот у театральному мисленні свого часу. Його вступ у сферу драматургії позначило нову точку відліку в історії російської художньої культури.

       До кінця XIX століття російська драматургія перебувала в стані майже жалюгідному. Під пером ремісничих авторів колись високі традиції драми виродилися в рутинні штампи, перетворилися в омертвілі канони. Сцена дуже помітно пішла від життя. У ту пору, коли великими творіннями Толстого і Достоєвського російська проза була піднята на небачену висоту, російська драма животіла. Подолати цей розрив між прозою і драматургією, між літературою і театром і судилося не кому іншому, як Чехову. Його зусиллями російська сцена була піднята на рівень великої російської літератури, на рівень Толстого і Достоєвського

        У чому ж полягало відкриття Чехова-драматурга? Перш за все в тому, що він повернув драму до самого життя. Сучасникам недарма здавалося, що він просто запропонував для сцени коротко написані великі романи. Його п'єси вражали незвичній розповідною, реалістичної докладністю своєї манери. Ця манера не була випадковою. Чехов був переконаний, що драма не може бути надбанням лише видатних, виняткових особистостей, плацдармом тільки грандіозних подій. Він хотів відкрити драматизм звичайнісінької щоденної дійсності. Ось заради того, щоб дати доступ драматизму повсякденності, Чехова і довелося зруйнувати всі застарілі, міцно вкорінені драматургічні канони.

       "Нехай на сцені все буде так само просто і так само разом з тим складно, як у житті: люди обідають, лише обідають, а в цей час складається їхнє щастя і розбиваються їх життя", - говорив Чехов, виводячи формулу нової драми. І став писати п'єси, в яких було схоплено природний плин буденного життя, як ніби начисто позбавлене яскравих подій, сильних характерів, гострих конфліктів. Але під верхнім шаром буденності, в неупередженій, немов би випадково зачерпнути повсякденності, де люди "тільки обідали", він виявляв несподіваний драматизм, "якого складається їхнє щастя і розбиває їх життя".

          Глибоко прихований в підводному перебігу життя драматизм повсякденності і був першим найважливішим відкриттям письменника. Відкриття це зажадало перегляду колишньої концепції характерів, співвідношення героя і середовища, іншого побудови сюжету і конфлікту, іншої функції подій, ломки звичних уявлень про драматичній дії, його зав'язці, кульмінації і розв'язки, про призначення слова і мовчання, жесту і погляду. Словом, вся драматургічна структура зверху до низу піддалася повного пересозданию.