Уолт Уїтмен 
(1819-1892)
Я — поет Тіла і я поет—
Душі,
Зі мною всі насолоди раю
та всі болі пекла зі мною...
Уолт Уїтмен
ПЛАН
1.Життєвий шлях
2. Особливості світогляду
3. Збірка «Листя трави» (1855-1891)
а) історія написання,
б) особливості тематики і композиції
в) «Пісня про себе » - програмовий твір поета
4. Особливості поетики, новаторство Уїтмена.
5. Уїтмен українською мовою
Уолт Уїтмен – американський поет, оригінальний мислитель, публіцист, критик, прозаїк, одна з най яскравіших постатей в історії світової культури. Протягом усього творчого життя він писав одну книгу — "Листя трави", яка стала втіленням оригінального світобачення її автора. Вона увібрала, здається, усе, починаючи від пагінця трави, окремої особи і закінчуючи космосом і Всесвітом. Уїтмена важко з кимось порівнювати, бо він ні на кого не схожий. Це був справжній новатор, який сміливо руйнував усталені традиції та норми. Поставивши в центр своєї оригінальної поетичної системи окрему особу, узагальнене поетичне «я». Він оспівав красу людського тіла і людської душі і показав гармонію в природі та негаразди в людському суспільстві.
1. Життєвий шлях
Предки поета були вихідцями з Голландії.-Народився Уолт Уїтмен 31 травня 1819 р. у бідній фермерській сім'ї в селищі на острові Лонг-Айленд неподалік від Брукліна (штат Нью-Йорк). У багатодітній родині було дев'ятеро дітей, серед яких Уолт був старшим. Деякий час (з 1825 по 1830) відвідував бруклінську школу, але через матеріальні нестатки вимушений був залишити навчання. Йому довелося змінити багато професій: розсильний, друкар-складальник, учитель, журналіст, редактор провінційних газет. Він любив подорожувати. За свідченнями біографів, пішки пройшов через 17 штатів. Його любов до усамітнення дивувала тих, хто його знав.
Починаючи з кінця 30-х років, у журналах з'являються різноманітні за тематикою статті Уїтмена, у яких він, зокрема, виступав проти поклоніння долару, підкреслював, що гонитва за грошима призводить до духовного спустошення.
У літературне життя Америки прийшов пізно. На поетичному парнасі з'явився несподівано і, здається, не мав періоду школярства. Щоб зрозуміти унікальність появи нового таланту, одні дослідники вдаються до містичних пояснень, інші відзначають велику підготовчу роботу письменника, про яку свідчать його записники.
.У 1850 р. було надруковано декілька віршів поета, — зокрема "Європа". У цьому творі автор висловив своє розуміння історії, революційних подій 1848 р. ("Королівську жорстокість зневажив народ"), оспівав свободу ("Свободо! Хай інші не вірять в тебе — я вірю завжди").
Ранні вірші були лише провісниками народження оригінального, самобутнього поета, котрий сміливо заявив про себе у збірці "Листя трави", перше видання якої вийшло у Нью-Йорку 1855 р. Цей рік став доленосним у його творчості, поділивши життя письменника на два етапи: до і після появи збірки. Сучасникам і читачам наступних поколінь вона видається незвичною її космізм, філософічність, оригінальне світобачення, нетрадиційна форма віршів вражають Особливе місце у структурі книги займає "Пісня про себе", яка є однією з найважливіших її частин. Вона, як і збірка в цілому, — вираження поетичного кредо автора.
Побутує легенда, ніби у 1848 р. Уїтмен пережив сильне моральне потрясіння, яке визначило його подальшу долю і характер творчості. Але крім загадкового тлумачення існує і закономірне: усе, чого поет досяг у житті, — це наслідок постійного самовдосконалення і наполегливої праці. Його вчителем стало життя. Серед улюблених письменників — У. Шекспір, Ч. Діккенс, Жорж Санд, П.-Ж. Беранже, Ф. Купер.
І Під час Громадянської війни 1861-^-1865 рр. Уїтмен працював санітаром у госпіталях. Подіям війни присвячено поезії "Барабанний бій" та "Коли бузок розцвітав торік у моєму дворі" (обидві 1865).
І У 1873 р. 54-річного поета розбив параліч, до кінця життя він уже не зміг позбутися тяжкої хвороби. Прикутий до ліжка, письменник продовжував писати, і його твори були сповнені оптимізму і впевненості.. Один з останніх віршів Уїтмена, в якому він прощається зі світом, — "Прощавай, уяво"} Образ уяви тут персоніфікований ("Прощавай, дорогий мій друже, дорога любове! Я йду — і не знаю куди..." 26 березня 1892 р. поета не стало.
2. Особливості світогляду
Уїтмена-поета важко зрозуміти, не усвідомивши, яким оригінальним філософом він був. Політичні, естетичні, філософські погляди письменника знайшли відображення у "Листі трави" - книзі його життя:
Уїтмен - гуманіст з великої літери. Гуманістичне ставлення до навколишнього життя, можливо, почало формуватися в його душі ще з дитячих років під впливом Біблії. Цю книгу читали в батьківській оселі щодня, знали її напам'ять. Може, звідси беруть початок такі важливі для творчості письменника ідеї, як рівноправність всіх людей, віра у братерство народів і невичерпність людського генія?
Великий вплив на формування його світогляду мала філософія трансценденталізму , яка набула великого поширення в СІНА. Американські трансценденталісти поділяли думку І. Канта про те, що людська свідомість від народження не чиста дошка. У 1836 р. у Бостоні був організований "Трансцендентальний клуб" на чолі з Р. Емерсоном, до якого входили Г. Topo, М. Фуллер та ін.
Трансценденталісти не сприймали капіталістичного накопичення, протиставляли йому вищі духовні цінності. Вони поставили в центр всесвіту людську особистість, наділену божественною душею, яка не визнає над собою ніякої влади, крім закону "я". У трактаті "Довір'я до себе", американський письменник і філософ Ральф Емерсон, якого високо цінував Уїтмен, відзначив, що людину треба цінувати не за багатства, а за особисті якості, вона має покладатися на себе і шукати шляхів до правильного життя. У праці "Природа" він наголошував, що з філософської точки зору Всесвіт поділяється на Природу і Душу. На світогляд Уїтмен вплинули такі ідеї американських трнасценденталістів, як «довір’я до себе», духовна незалежність, божественність людського «я», рівність людей, пантеїстичне сприйняття життя (ототожнювання Бога з природою), віра в існування «наддуші», частинки якої містяться в кожній людині.
У роки формування Уїтмена як поета великого поширення у суспільному житті Америки набули ідеї аболіціонізму (руху за скасування рабства негрів), який відіграв велику роль у Громадянській війні 1861—1865 рр. у СІЛА. Аболіціоністські погляди Уїтмена також відчутні в "Листі трави". І в публіцистиці, і в поезії він завжди наголошував на великій ролі літератури у суспільному житті. "Мало хто свідомий того, — писав поет, - наскільки велика література в усе проникає, задає всьому тон, формує ціле й окремих осіб та витонченими своїми засобами споруджує, підтримує або. руйнує за бажанням".
У памфлеті "Демократичні перспективи" він зазначав, що в цивілізації XIX ст. "література, безперечно, панує над усіма мистецтвами, виконує виняткову службову роль: формує характер і церкви, і школи, або принаймні могла б формувати. Сфера її впливу, справді, безмежна, особливо якщо ми залучаємо сюди літературу наукову".
Поет любив Америку, прославляв її демократію, але це не заважало йому критично ставитися до багатьох явищ американського життя. "Ніколи ще, мабуть, не було такої пустки у серці, як сьогодні у нас, у Сполучених Штатах, - писав він у "Демократичних перспективах". — Здається, залишила нас істинна віра. Ніхто щиро не вірить ні в основні засади держави (...), ні в людяність (...). У бізнесі є лише одна мета: будь-якими засобами домогтися зиску. У казці один дракон поглинув усіх інших драконів; зажерливість — ось наш дракон, що поглинув усіх інших".
3. Збірка "Листя трави" (1855-1891)
а) Історія написання
б) Особливості тематики і композиції
Перше видання збірки письменник набрав власноруч у 1855 р. Воно було здійснене коштом автора, без зазначення його імені. Книга містила 12 віршів і поем без назви. На обкладинці домінував зелений колір. "...Це прапор моїх почуттів, зітканий із зеленої тканини — кольору надії", — пояснював поет. Протягом усього життя з кожним черговим виданням він поповнював збірку, залишаючи символічну назву "Leaves of Grass", яку можна перекладати по-різному: "листя", "стебла", "паростки" трави і навіть "аркуші". Третє видання 1860 р. налічувало вже майже 100 віршів. Останнє, найбільш повне видання 1891 р. вважається "виданням смертного ліжка".
Отже, "Листя трави" — книга, яку автор писав протягом майже 40 років. У статті "Погляд на пройдене" він так пояснив її задум: "Листя трави" — "це переважно спроба передати мою Власну емоційну та особистісну природу... спроба скрупульозно — від початку до кінця — відтворити Особу, людське єство (мене самого в другій половині дев'ятнадцятого сторіччя в Америці), і зробити це вільно, вичерпно і правдиво".
Збірка сприймається як єдиний цілісний твір, який має оригінальну побудову і складається з окремих циклів.
Перекладач поезії Уїтмена Лесь Герасимчук зазначає, що тема книги — "це сам Уїтмен", сюжет — "Людина і Всесвіт", ідея - "вічне і неухильне торжество людини".
Про що ж писав Уїтмен? У підручниках і посібниках, виданих за радянських часів, він здебільшого характеризується як поет, який оспівував світову демократію, братерство усіх народів, людину праці, досягнення науки і технічного прогресу. Сьогодні цей загалом слушний підхід здається обмеженим, однобічним, бо важко навіть осягнути весь діапазон його поезії. До традиційного переліку треба додати: Уїтмен писав про душу і тіло, життя і смерть, про природу і людину, людину і космос, про чоловіка і жінку, Америку і американців, про поетів і поезію, війну і мир тощо.
Отже, назва збірки "Листя трави" відображає природну єдність людини зі світом, загальний взаємозв'язок усього існуючого - від листя трави до зірки, від землі до душі особистості, а також світлі надії письменника на духовне відродження людини й людства, які усвідомили свою сутність і призначення у всесвіті.
У "Листі трави" Уїтмен прагнув створити національний епос, який давав би вичерпну картину дійсності. Його "я" "спроектоване" на інших людей, на країни, Космос.
" Особливе місце у збірці посідає узагальнений образ Америки. У передмові до першого видання поет назвав Сполучені Штати "найвеличнішою з поем", а американців — "народом народів". Він намагався втілити віру в "американську мрію", у винятковість історичної місії СІЛА. Часом у віршах звучать ноти обурення нерішучою політикою президента щодо рабовласників Півдня, як у вірші "Штатам (у 16 е, 17-е і 18-е президентство)"'. "Мерзеннішого ще не було президентства... Оці люди — конгресмени? Ото справедливі судді? Оцей недорікуватий — президент?" {Переклад М. Тупайла).
Хрестоматійними стали вірші, присвячені пам'яті вбитого найманцем президента Лінкольна, який був для поета символом демократії. Вірші "Коли бузок розцвітав торік у моєму дворі" (1865—1866) та "О капітане, мій капітане" (1865) сповнені мотивами жалю і туги.
Коли бузок розцвітав торік у моєму дворі
і велика зірка так рано в ніч упала з
вечірнього неба на заході,
Я сумував, і відтоді сумуватиму завжди, коли
настане весна.
Коли настане весна, всі троє будуть зі мною:
Бузок, що цвіте кожен рік, і зірка, що впала
на заході,
І думка про того, кого я люблю.
(Переклад В. Коптілова)
У вірші втілено елементи романтичного світобачення з властивим письменникові космізмом. На тлі квітучого бузку, листочки якого — "яскраво-зелені серця", "і кожен листок — це диво", змальовано образ труни, і все це супроводжує сумна інтонація реквієму.
У вірші "О капітане, мій капітане!" радість перемоги поєднується з мотивами смутку, причиною якого стала смерть президента. Важливу роль у структурі вірша відіграють образи-символи: Америка — корабель, Лінкольн — Капітан і батько.
О Капітане! Мій Капітане! Наш корабель переміг
всі негоди,
Скінчено подорож нашу жахливу, ми досягли
нагороди,
Порт ось вже тут, дзвони гудуть, люд весь
довкола святкує,
Очі всі стежать, кіль ваш тривкий, судно
відважне і люте;
Та о серце! Серце! Серце!
О червоні картини нестерпні,
Де на палубі мій капітан лежить,
Що впав холодний і мертвий.
(Переклад І. Кулика )
До перекладу цього вірша зверталися українські поети В. Мисик, М. Тупайло, І. Кулик та ін.
в) «Пісня про себе» - програмовий твір поета
Ключове місце у збірці "Листя трави" належить поемі "Пісня про себе", яка стала своєрідним поетичним маніфестом автора. Він почав писати її у 1855 р.
Я, тридцятисемирічний, цілком при здоров'ї,
нині розпочинаю цю пісню і сподіваюся не
скінчити до смерті...
(Переклад Л. Герасимчука )
Сподівання письменника справдилися. Від видання до видання поема змінювалась. У першому — вона не мала назви і поділу на частини, у другому (1860) з'явилася назва "Поема про Уолта Уїтмена, американця", у виданні 1880 р. — "Уолт Уїтмен". Остаточна назва поеми датується 1881 р.
"Пісня про себе" не має сюжету у загальноприйнятому значенні. Але вона, як і збірка в цілому, містить ліричний центр: рух думок, почуттів об'єднує образ ліричного героя. Суб'єкт оповіді — "Я" близький постаті творця книги, але не тотожний їй. "У мене є лише один центральний образ - узагальнена людська особистість, типізована через самого себе, — писав поет. - Але моя книга примушує мене, навіть робить абсолютно необхідним для кожного читача поставити себе на головне місце, стати живим джерелом, головною дійовою особою, яка переживає кожну сторінку, кожне почуття, кожен рядок".
Поетичне "Я" Уїтмена постійно перевтілюється в інших людей і навіть у явища природи і має узагальнюючий філософський характер. Це "Я" всіх людей разом і кожного зокрема. "Уолт Уїтмен" — типізований образ, який вбирає в себе характерні риси американців.
Я — зі старих і молодих, настільки з дурних,
як і з мудрих складений,
Байдужий до інших, завжди уважний до інших,
Материнство в мені та батьківство, дитина я і
дорослий,
Я з грубого матеріалу і матеріалу тонкого,
Один з народу, що складається з багатьох
народів...
(Переклад Л. Герасимчука )
Його "Я" належить до "усіх епох і всіх земель". Об'єктом дослідження романтиків була людська особистість, але У. Уїтмен, якому були близькі їхні погляди, зображував її з іншого боку. У вірші "Себе я оспівую" (із циклу "Написи") він проголошував:
Себе я оспівую - просту окрему Особу,
Проте вживаю слово "Демократичність" і
Термін "Людський загал".
Оспіваймо фізіологію: бо від маківки
до мізинчика на нозі - все оспівування
варте;
Не лише про лице співаймо, не лише про людський
мозок — не тільки вони
гідні Музи, я скажу, співаймо про
цілість тугих довершених форм, вони
тільки гідні її.
(Переклад В. Коротича)
Погляд на людське тіло в поезії У. Уїтмена нагадує про ставлення до нього древніх" греків, що не було характерним для літературної традиції ХЇХ ст. Не випадково пуританська Америка не сприйняла поета. Романтики оспівували людську душу, а він — гармонію душі і тіла. У "Пісні про себе" ця тема посідає важливе місце.
Я сказав, що душа не більша за тіло,
І сказав, що тіло не більше за душу
…………………………………………
Я поет Тіла і я поет Душі
…………………………………………
Я поет жінки так само, як і чоловіка,
Я кажу, що так само чудово жінкою бути, як і
чоловіком,
І кажу, що нема більшої величі, ніж бути
матір'ю людей.
(Переклад Л. Герасимчука)
Найяскравіше ця тема виражена у циклі "Діти Адама".
"Пісня про себе" — поема надзвичайно багатоголоса, її звучання можна порівняти зі звучанням хору, оркестру і соло.
Я чую хор, це велика опера..
Це справжня музика! Вона мене тішить.
Я чую добре поставлене сопрано...
Оркестр закружляв мене по орбіті більшій,
ніж орбіта Урана...
(Переклад Л. Герасимчука )
Як неможливо окреслити тематичні мотиви великого музичного твору, так неможливо це зробити і з "Піснею про себе".
Впадає в око демократизм поглядів автора, який із симпатією ставиться до людей усіх професій, віросповідань і кольору шкіри. У нього немає однозначних відповідей на поставлені запитання, і він не завжди може пояснити те, що відбувається навкруги, але це приваблює.
Спитала дитина: "Що таке трава?" - і повні жмені
мені простягла.
Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю,
що таке трава.
Може, це вдачі моєї прапор,
із зеленої — кольору надії — тканини -
зітканий.
А може, це хустинка від Бога,
Напахчена, навмисно зронена в подарунок нам,
на згадку,
Десь у куточку й вензель власника, —
щоб помітили ми, звернули увагу, запитали — чия?
А може, трава — й сама є дитина, зрощене немовля
зелені.
А може, — це ієрогліф один і той самий,
Що означає: "Росту, де багато землі й де мало,
Між чорними та білими людьми...
4. Особливості поетики, новаторство Уїтмена
Збірка "Листя трави" увібрала кращі традиції романтичної поезії й водночас відкрила шляхи для розвитку реалістичної поетики. В ній часто наводяться образи моря, ночі, небесних світил, які традиційно використовували романтики. Усі природні стихії тут живуть, мають душу. Книга "дихає" романтичним пантеїзмом.
Ти, море. Я й тобі віддаюсь — я здогадуюсь,
що ти маєш на думці,
З берега, як пальцями кривими ти маниш мене
І відринуть не хочеш, хоч трохи мене не відчувши,
Тож разом ходімо, я роздягаюсь, віднеси мене швидше,
щоб зникла з очей земля.
Гойдай мене, колисай в хитких обіймах дрімоти,
Вільготою любові хлюпни, я ж тим самим тобі віддячу.
(Переклад Л- Герасимчука)
Використовуючи традиційні мотиви, поет по-новому висвітлює їх. Якщо романтики оспівували пору юності й сумували, що вона швидко минає, то Уїтмен возвеличує пору зрілості, вбачаючи в ній особливу красу:
Жінки сидять чи йдуть, і старі, і молоді,
Молоді жінки вродливі, але старі жінки вродливіші
від молодих.
(Переклад М- Тупайла)
У циклі "Діти Адама" поет із захопленням змальовує батька, "старшого за вісімдесят років", який має п'ятьох синів:
Коли він рушав з п'ятьма синами і багатьма онуками
на полювання
чи на рибалку, найміцнішим і найпрекраснішим
він серед них здавався.
(Переклад Н. Кащук)
Романтики любили змальовувати обличчя, волосся, особливо очі як дзеркало душі, а в автора "Листя трави" "тілесний" перелік значно ширший: ребра, живіт, стегна, вигини ніг, хребет тощо. І все ж описи тіла у нього не були натуралістичними, бо "божественне сяйво від нього струмує з голови до ніг".
Уїтмен перебудовує поетичну систему романтизму на всіх рівнях: тематичному, мовному, композиційному, ритмомелодійному. Мова книги "Листя трави" шокувала сучасників поета, який сміливо поставив поряд слова різних стилів, змішуючи лексику іншомовну, наукову, книжкову і розмовну. Вона тільки на перший погляд здається простою. На думку перекладача творів Уїтмена Л. Герасимчука, "вона емоційно насичена, образна і гнучка, у ній кожне слово стоїть там, де йому належить стояти, несучи ту поетичну потенцію, яку йому задано нести автором".
Уїтмена вважають піонером у галузі теорії сленгу і одним із засновників американської мови. Його "мовний експеримент" полягав, зокрема, у демократизації художньої мови. Він сміливо звертається до народних джерел і закликає інших письменників вживати слова, з допомогою яких можна точніше відобразити життя Америки. Особливу увагу він приділяє професіоналізмом, неологізмам, словам фольклорного походження. Мовне новаторство поета було пов'язане з розширенням тематичних рамок поезії.
Ритмомелодика збірки також відзначається рисами новаторства. Поет відмовляється від традиційних розмірів, рим (хоч інколи вони і трапляються в книзі), звертається до астрофічного вірша (у якому відсутнє симетричне членування на строфи), надає перевагу верлібру— вільному віршу. "Рими - це кайдани", — вважав поет. Дослідники, зокрема К. Чуковський, помітили у його віршах манеру пророків, біблійний речитатив, синтаксичні паралелізми.
Поет часто ставить запитання і сам відповідає на них, безпосередньо звертаючись до читача.
Чи ти гадав, що народитись — це щастя?
Чим швидше тобі розкажу, що померти — таке саме
щастя, і я це знаю.
(Переклад Л. Герасимчука )
Ми спостерігаємо тут антитетичний паралелізм (коли другий рядок є або запереченням, або контрастом щодо першого).
Важливою особливістю поетичного синтаксису книги Уїтмена є велика кількість анафор (повторів на початку віршованого рядка), синонімічних паралелізмів (коли кожен другий рядок є дещо зміненим повтором першого). Наприклад:
Прощай, моя фантазіє!
Прощай, моя дружино, моя любове!
(Переклад В. Коптілова)
Стиль письменника неможливо уявити без довгих переліків, які утворюють своєрідні "каталоги" предметів або явищ і допомагають поетові відтворити панораму життя. Наприклад:
Усміхнися і ти, млосна, із диханням свіжим,
о земле!
Земле сонних і вологих дереві
Земле погаслого заходу, земле гір, на вершинах
яких спочиває мла!
Земле склистих потоків місяця вповні, позначених
злегка блакиттю!
Земле світла і тіні...
(Переклад Л. Герасимчука)
Питальні й окличні речення, паралелізми, повтори Уїтмен міг запозичити не тільки з Біблії, а й з американських народних пісень, індіанського фольклору, який добре знав і любив.
Велику роль у ритмомелодиці астрофічного вірша відіграють паузи (їх може бути декілька у віршованому рядку* звучання якого часто нагадує плин морських хвиль), а також головні склади, навколо яких групуються ритмічні одиниці. Ритмічність віршів підсилюється однорідністю їх синтаксичної побудови.
Поет шукає ритми, які б передавали складну музику життя. Не випадково він зізнавався: "Якби не опера, я б ніколи не написав "Листя трави". Величезне враження, яке на нього справили оперна музика і спів, допомогло поетові відтворити складну картину людського буття.
5. Уїтмен українською мовою
Існує проблема перекладу творів Уїтмена іншими мовами, оскільки перекладачам важко передати ритмічну окресленість його поезії.. Складність для вітчизняних перекладів полягає ще і в тому, що українські слова довші за англійські, тому дослідники часто вважають переклади з Уїтмена новотворами.
Українська уїтменіана досить багата, оскільки українські поети любили звертатися до віршів американського барда. Він був близький М. Семенкові, Лесеві Курбасові, П. Тичині (особливо в 20-ті роки), І. Кулику, який вмістив вірші Уїтмена до "Антології американської поезії" (1929).
У 1969 р. українською мовою вийшла книга "Листя трави"— результат співпраці багатьох перекладачів, зокрема В. Мисика, І. Кулика, В. Коротича, М. Тупайла та ін. Багато для популяризації Уїтмена в Україні зробив Л. Герасимчук, упорядник книги "Уолт Уїтмен. Поезії" (1984).
З кожним роком українська уїтменіана поповнюється новими творами. Багато українських поетів могли б звернутися до знаменитого американця, як зробив це І. Драч:
Здрастуй, Уїтмене зеленобровий,
Космосе, сину Манхеттена,
Це ти — мучитель моєї долі,
Мій старший брате, друже мій.
("Соняшник" )
Уолт Уїтмен — письменник-філософ, який через своє поетичне "Я" осмислює проблеми природи, людства, всесвіту. Характерною ознакою його ліричного сприйняття є прагнення до возз'єднання всіх можливих зв'язків і стосунків у світі. Письменник вважав, що "неможливо зірвати рослинку, не порушивши цілісність усього". Його поезія закликає до відновлення зруйнованої гармонії, до збереження духовних основ людського існування. "Уся його письменницька сила, — писав К. Чуковський, — у надзвичайно живому відчутті безмежної широти всесвіту, яке ніколи не Полишало його". Ім'я поета стало своєрідним символом американської культури. П. Тичина не випадково поставив його поряд з іншими символічними постатями: "Людськість промовляє трьома розтрубами фанфар: Шевченко — Уїтмен — Верхарн мов кабелі од нації до нації.
|
